Факультатив для (не) літаючої гарпії - Крістіна Логоша

— А ти казала, він на тебе не схожий, — парирував Кай, — та він твоя копія, Мадді!

— Все. Я додому! — здалася Мадді.

— Ні. — наполягав Кай. – Це лише перший бій.

Мадді з надією подивилася на нас із Рінкою, але, не знайшовши підтримки, стала на свою бойову позицію.

Втомлені і замерзлі після виснажливого тренувань, ми вийшли з картини. Настрій був упадницький. Як виявилось, за нашими заняттями з боку кімнати спостерігала пара зміїних очей.

Табаск сидів на стільці й уважно спостерігав за перебігом бою.

— Це було б неймовірно смішно, якби не було так сумно, — сказав голова братерства лісових котів.

— Це ж перше тренування. За ним складно судити, — виправдовувався Кай.

— Знаєте, чого вам не вистачає?

— Чого? — спитала Мадді.

— Мотивації. І я знаю, як вам її дати: якщо не потрапите до кращої трійки кварт потоку, які виходять у турнір академії, ні про яку стипендію вам і не варто мріяти, —він підвівся зі стільця і попрямував до дверей. — Я прийду подивитися, як боротиметеся на турнірі. Сподіваюся, не розчаруєте.

Васіміліус, що стояв на столі, уважно подивився на Табаска. Він моргнув зеленим віком і сумно схилив око вниз.

— Ох, бідненький, не сумуй. Цей мерзотний змієголовий дядько нічого нам не зробить, — наголосила Мадді.

Квітка підбадьорилася від її слів і гордо розправила пелюстки. Одноокий фікус Вася добре підріс і вже був схожий не на просту рослину, а скоріше на тварину: він реагував на зовнішні подразники, міг показати свій настрій і нагадував моїх молодших сестер з Терри. Фікус, як маленька дитина, з цікавістю щось розглядав чи лякався невідомого.

У двері постукав кур'єр, форма видавала у ньому працівника «Чарівних механізмів».

— Посилка на ім'я Армади Коммер. — Велика коробка з гуркотом ляснула опустилась на письмовий стіл, лякаючи шумом Васю. — Ось тут розпишіться.

Мадді заповнила документи і кур'єр пішов.

— Це привезли компоненти для зілля?

Ми чекали, коли надішлють «одаліску вогненну». Чоловічка відкрила коробку і почала в ній ритися. По звуках ударів залізних штук одне про одного стало зрозуміло, що жодної трави в посилці немає.

— Порожньо. Мабуть, іншого разу.

Вона знову зачинила коробку і легко підняла її. Я здивувалася, адже кур'єр ледве тримався на ногах під її вагою.

— А ти куди з нею зібралася? — запитала я Мадді.

— Це просили передати до братства рудих лисиць. Тут недалеко.

— А чому кур'єр їм одразу не відправив, а передав тобі коробку?

Мадді запнулася, явно в пошуках відповіді.

— Пам'ятайте лампу в бібліотеці. Я знайшла в братстві лисиць нага, він допомагає її полагодити. А це запчастини до неї, — вона зникла з коробкою за двері.

— З нею щось не так, — сказала стривожено Рінка.

— Із нею завжди було щось не так. У неї дах поїхав ще до вступу в кварту, а зараз почалося загострення, — пирхнув Кай через свою ширму.