Факультатив для (не) літаючої гарпії - Крістіна Логоша

— Я до Мадді! Ви до Макса, — крикнула я іншим.

Підлетівши, я схопила її за руку. Подругу затягло вже по груди, але вона все ще швидко опускалася. Я тягла з калюжі, але здавалося, що Мадді стала свинцевою і її неможливо підняти.

У решти справи були не кращі. Паразиту вдалося загнати Макса у кут із сплетених дерев та великого валуна. Він роззяв пащу, щоб проковтнути Макса, але той відстрілювався вогненними спалахами. Паразит ревів і, хитаючи головою, не залишав спроб вкусити свою жертву. Кидався на нього наосліп, змушуючи Макса щоразу повертатися.

Кай схопив паразита за хвіст. Черв'як із величезною силою вдарив магіка, і він з оглушливим тріском відлетів у дерево. Усвідомивши, що Кай не рухається і не зможе захистити себе, паразит кинувся до нього. Рінка розставила руки і закликала всю магію, що мала. На шляху черв'яка, як гострі зубці, вискакували п'ятиметрові скелі, які він огинав із грацією сороконіжки. Вітер, який вона підняла, теж не завадив — паразит пірнув під землю, змушуючи здригатися чекати на його появу.

На той час Макс опинився біля несвідомого тіла Кая, готовий продовжити бій із паразитом. Його долоні яскраво сяяли в очікуванні противника.

— Рінку! Допоможи! — покликала я.

Мадді розгублено дивилася на нас — на поверхні залишилися тільки її обличчя та рука. Я готова була боротися до останнього, але розуміла, що мені її не витягти. В її очах застиг німий жах. Я перестала стежити за битвою, доклавши зусиль до порятунку подруги.

Фарві підскочила за лічені секунди, кинувши Макса боротися з черв'яком. І всупереч моїм очікуванням, вона не помагала, а сіла біля краю болота і зачерпнула брудну жижу. Від її дихання бруд розчинився, і в долонях залишилася кришталево чиста вода.

Вдалині мерехтіли відблиски бою і рев величезного паразита.

— Що ти робиш? Допоможи нам, Мадді зараз потоне!

— Я й допомагаю, — відсторонено сказала Рінка. І вона вимовила слова, які говорила вже колись: — Викликаю допомогу до всього свого роду.

І, сказавши це, вона кинулася до краю болота, висушуючи його.

— Тримайся ще трохи, — казала Рінка.

Я тягла з останніх сил, Рінка сушила болото, але, мабуть, воно було надто великим, і ми не справлялися.

Сотні вогняних фарви, що світяться, зліталися звідусіль. Вони кружляли над нами, засліплюючи своїм світлом. З десяток промайнули над болотом, і воно висохло. Мадді завмерла, наче вкотана в бетон.

Рой вогників атакував величезного хробака. Вони кружляли над ним, залишаючи блискучий слід. Паразіт загарчав. Він вився як ужалений і раптом несамовито заволав і затих.

— Витягніть мене, — смикала долонею Мадді.

Але на неї ніхто не звертав уваги, адже сотні вогників, які прийшли за покликом Рінки, втілювалися в людські подоби, заповнюючи весь вільний простір. Нас оточували люди в пишних бальних сукнях та ошатних сюртуках. Оздоблені коштовностями дами дивилися на нас із зневагою. Наш одяг за час порятунку Мадді з болота та битви з паразитом неабияк забруднився. На їхньому фоні ми виглядали зграєю дворових собак на елітній виставці.

Натовп розступився, і перед нами постала жінка середнього віку з гордовитим виразом обличчя і короною на голові. Її погляд метал іскри.

— Віранка-Ріана Талібастр ІІІ! — промовила фарві, спопеляючи поглядом Ринку. Та винно ховала очі — Нарешті принцеса-втікачка повернулася додому!