💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі - Джон Рональд Руел Толкін

Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі - Джон Рональд Руел Толкін

Читаємо онлайн Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі - Джон Рональд Руел Толкін
він друг і радник короля і що Теоден прислав його до Сарумана з важливим повідомленням... «Ніхто, крім мене, не наважився бодай спробувати проїхати відкритою місцевістю, де аж кишить від гидких орків, — сказав той чоловік, — отож, послали мене. Я відбув небезпечну подорож, я голодний і втомлений. Мені довелося звернути зі шляху далеко на північ, аби втекти від вовків...» Перехопивши кілька косих поглядів, які він кинув на Деревобородого, я сказав сам до себе: «Брехун». Деревобородий хвилина по хвилині дивився на Ґріму своїм довгим повільним поглядом, доки той нещасний почав звиватися на землі. Потому нарешті ент сказав: «Ха, гм, я чекав на тебе, пане Змієязикий». Чоловік витріщився на нього від несподіванки. «Ґандальф дістався сюди перший. Тож я знаю про тебе стільки, скільки мені потрібно, і знаю, що з тобою робити. Ґандальф наказав зганяти всіх щурів в одну пастку; так я і вчиню. Тепер я господар Ісенґарда, а Саруман замкнений у своїй вежі, тому ти можеш іти до нього й переказувати йому всі повідомлення, які тобі заманеться...» «Пусти мене, пусти мене! — кричав Змієязикий. — Я сам знаю шлях туди...» «Ти знав шлях — у цьому я не сумніваюся, — відповів Деревобородий. — Але віднедавна тут усе трішки змінилось. Іди і поглянь!..» Ент відпустив Змієязикого, і той пошкутильгав крізь арку, а ми — за ним назирці, допоки він дістався до кільця і побачив потоки, які відділяли його від Ортанка. Тоді він повернувся до нас... «Відпустіть мене! — скавулів Ґріма. — Відпустіть мене! Від моїх повідомлень тепер не буде жодної користі...» «Таки не буде, — відказав Деревобородий. — Але ти маєш тільки ось який вибір: залишитися зі мною, доки приїде Ґандальф і твій господар, або перепливти через воду. Що ти обираєш?..» Від згадки про господаря Ґріму пересмикнуло, він ступив у воду, проте відразу ж відсмикнув ногу. «Я не вмію плавати», — сказав... «Тут не глибоко, — відказав Деревобородий. — Тільки от брудно, та це не зашкодить тобі, пане Змієязикий. Ану, пливи!..» Після цього нещасний шубовснув у воду. Вона доходила йому майже до шиї, коли я ще міг його бачити. Востаннє ж я бачив, як Ґріма чіплявся за якесь старе барило чи за шматок деревини. А Деревобородий брів за ним, не даючи спинитися... «Ну от, Ґріма всередині, — сказав ент, коли повернувся. — Я бачив, як він повзе східцями вгору, наче намоклий щур. У вежі досі є ще один: я помітив руку, що простяглась і втягнула туди Ґріму. Тож тепер вони разом, і, сподіваюся, Ґріму зустріли так, як він того заслуговує. А тепер я мушу піти й відмитися від слизу. Якщо я комусь знадоблюся, то буду аж ген на північному боці Ісенґарда. Тут немає вдосталь чистої води, щоб ент міг напитися чи скупатись у ній. Тож я попрошу вас, малята, стежити за брамою та чекати гостей. Приїде Володар Роганських Полів — зважте на це! Ви мусите привітати короля якомога краще: його люди вистояли у страшній битві з орками. Мабуть, ви зможете краще підібрати людські слова для такої нагоди — краще, ніж енти. У мої часи на зелених полях була безліч володарів, але я так і не ви вчив їхніх мов чи їхніх імен. Гостям потрібна буде людська їжа, а ви на цьому знаєтеся, гадаю. Тож спробуйте знайти те, що пасувало би їсти королю...» Оце й кінець нашої історії. Та я хотів би знати, хто такий цей Змієязикий. Він і справді радник короля?

— Був радником, — відповів Араґорн, — а ще — Сарумановим прислужником і шпигуном у Рогані. Доля віддячила йому заслужено. Побачити знищення всього того, що він уважав таким міцним і величним, — то було жорстоке покарання для нього. Але, боюся, навіть це ще не кінець...

— Так, не думаю, що Деревобородий спровадив його до Ортанка, бо такий добрий, — озвався Мері. — Ент, по-моєму, зловтішався і сміявся сам до себе, коли йшов купатись і пити. Потім у нас був клопіткий день: ми обшукували весь мотлох, всюди нишпорили. Знайшли два чи три склади в різних кутках тут поблизу, вище від рівня води. Проте Деревобородий прислав до нас кількох ентів, і вони забрали зі собою більшість запасів... «Нам потрібна людська їжа на двадцять п'ять осіб», — сказали енти, тож, як бачите, хтось уважно порахував чисельність вашого загону, перш ніж ви прибули сюди. Ви троє, вочевидь, мали бути серед поважних гостей. Але вас би там не нагодували ліпше, ніж тут. Даю вам слово, що найсмачніші харчі ми залишили в себе. І не віддали їм напоїв... «Як щодо питва?» — запитав я в ентів... «Там є вода Ісену, — відповіли вони, — і її вистачить для ентів та для людей...» Однак, сподіваюсь, енти знайшли час, аби приготувати котрийсь зі своїх трунків із гірських джерел, — відтак, коли повернеться Ґандальф, ми побачимо, що в нього кучерява борода. Потім енти пішли, а ми втомились і зголодніли. Проте не нарікали — і наша праця винагородилася сторицею. Шукаючи людську їжу, Піпін виявив найцінніше серед усього цього мотлоху — ті Сурмачеві барильця. «Люлькове зілля завжди найліпше смакує після їжі», — сказав Піпін. Ось такі у нас справи наразі.

— Тепер усе цілком зрозуміло, — мовив Ґімлі.

— Усе, крім одного, — зазначив Араґорн, — що робить лист із Південної Чверті в Ісенґарді? Що більше я про це думаю, то дивнішим мені це здається. Я ніколи не бував в Ісенґарді, проте мандрував у цих краях і добре знаю пустельні землі, які пролягли між Роганом і Широм. Ні речі, ні істоти не потрапляли сюди тією дорогою вже багато-багато років, принаймні не відкрито. Гадаю, Саруман таємно підтримував стосунки з кимось у Ширі. Різних змієязиких можна виявити не лише в оселі Короля Теодена. На барильці була дата?

— Так, — відказав Піпін. — Там було написано: «Урожай 1417», себто минулого року; ой ні, вже позаминулого, звісно, — гарний був рік.

— Ну, гаразд, хай яке би лихо там коїлося, сподіваюся, дотепер усе вже завершилося; бо принаймні наразі ми не можемо дістатися туди, — сказав Араґорн. — І все-таки, думаю, треба буде сказати про це Ґандальфові, хоч яким незначним здається цей випадок супроти інших величних подій.

— Цікаво, що зараз робить Ґандальф? — озвався Мері. — День не стоїть на місці. Ходімо й розгляньмося довкола! Зараз

Відгуки про книгу Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі - Джон Рональд Руел Толкін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: