Факультатив для (не) літаючої гарпії - Крістіна Логоша

У сумнівах він зняв з руки прикрасу і простягнув. У момент, коли камінь опинився в руці охоронця, тавро на моїй зап’ясті перетворилося на серпанок і розчинилося в повітрі.

— Проходьте, — дозволив охоронець, відчиняючи двері.

Ми прослизнули всередину. По вухах вдарив шум тріумфуючого натовпу, абсолютно не чутний зовні. Швидше за все, приміщення було приховано магічно, і лише за оплати можна було потрапити до епіцентру подій.

Ми були на вершині. Підлога спіраллю спускалася до огородженої сіткою арені. Обступивши огорожу, натовп вболівав, а за звуками стало зрозуміло, що битви йшли неабиякі. Кожен гуркіт супроводжувався радісними криками.

— Як нам його тут знайти? — розгубилася я.

— Треба спитати в когось із місцевих.

Кіттерон оглянув оточуючих і підійшов до нага у чорному казанку. Він закликав робити ставки, але особливого ажіотажу біля нього не було.

— Ми шукаємо Торо Роро, чи можете ви допомогти?  — запитав гарпій.

Наг скептично оглянув нас з ніг до голови.

— Що, і вам грошей винен?

— Ні… навпаки, ми йому, — швидко відповіла я, інакше він не сказав би, де знайти Торо, — хочемо повернути, але його вдома не виявилося. А сусідка сказала, що він може бути тут.

— Гроші? Мені давайте, я передам, — сказав хитрун.

— Ні. Ми якось самі. То ви не знаєте, як його знайти?

Відчувши наживу, він потер руку і промовив:

— Що я з цього матиму?

Скрипучи зубами, Кіттерон дістав кілька золотих із нашого спільного мішка з грошима і поклав ногу в долоню.

— Спускайтесь у самий низ, до основи арени. Там він був сьогодні.

Ми послухалися поради і продовжили спуск по спіралі. Чим нижче йшли, тим цікавіше ставало: над головами вболівальників ширяли вогняні птахи, викидаючи полум'я, по сітці скакали крижані фантоми супротивників. Я навіть боялася припустити, що зараз відчувають учасники епічної битви.

Біля самого входу на турнірну арену було найбільше людей. Кіттерон спитав одного з них, і той вказав на худорлявого брокера.

— Торо Роро? — звернувся до нього Кіттерон.

Я скептично оглянула власника змійовика. Він не був схожий на всемогутнього майстра, готового вбити одним клацанням пальців.

— Так? Бажаєте зробити ставку? У мене найвигідніший відсоток, а ще… — він продовжив говорити пошепки, підморгнувши — …я знаю, хто переможе. Це стовідсоткова ймовірність.

— Я хотіла б дізнатися, що трапилося з вашим змійовиком, який ви придбали п'ятнадцять років тому?

— Камінь? П'ятнадцять років тому? Не пам'ятаю.

Кіттерон брязнув мішечком грошей, через що в Торо Роро блиснули очі, і він облизав пересохлі губи.

— Хоча вже починаю пригадувати… — мішечок опинився в руках у спекулянта. — Його вкрав бридкий злодюжка. Хлопчик, на подібному змаганні. Я якраз дивився за фінальною битвою, як чиїсь мерзотні ручки обшарили мою кишеню. Я встиг помітити шибеника, коли він тікав, але так і не зміг його наздогнати.

— Як шкода, — кажу роздратовано.

— А мені як шкода було!

— Коли це було? — спитав Кіттерон.

— Років вісім тому. Зараз цей злодюжка, напевно, виріс. Думаю, він має бути вашого віку.

— Я ще хотів дізнатися про серце.

На щастя, домовити Кіттерону не дав свисток, інакше б моя брехня про друга батька розкрилася.

— Облава! — злякано заволав Торо Роро і помчав з натовпом вгору по серпантину.

Ми пробігли кілька метрів, перед ним з'явилося вікно порталу, куди він заскочив. Яскраві спалахи з'являлися повсюдно. Володарі магією миттєво зникали, а ті, хто був позбавлений чар, юрмилися біля виходу, де їх уже чекали співробітники слідчого комітету.

— Нагору не можна, — сказала я. — Ти можеш створити портал?

Кіттерон заперечливо кивнув. Він відчинив двері арени і пройшов усередину, дивлячись на стелю. Один із слідчих помітив нас і щось крикнув.

— Тут є дірка у стелі. Ми зможемо пролетіти.

Я забігла усередину і зачинила двері зсередини. Двоє магіків у поліцейській формі трясли її, намагаючись увійти, доки ми не покинули арену. Через те, що нам вдалося вирватися, я відчула якусь легкість. І нехай майстра знайти не вдалося, я була рада, що розсікаю хмари, а поряд зі мною Кіттерон.

У небі над Нефемою народжувався захід сонця. Ми плавно спустилися на дах Воронього гнізда перевести дух. Два довгі перельоти поспіль давалися важко.

— Шкода, що ми нічого не довідалися про серце майстра, — з досадою промовив Кіттерон і якось затримав на мені погляд.

— Але ми не в поліцейській дільниці. Це вже добре.