Екзорцист - Вільям Пітер Блетті

— Ні, не здав би. Але спробував би переконати її зробити це самій.

— А як би ви поставилися до екзорцизму?

Якийсь час Каррас мовчки дивився на неї.

— Я перепрошую? — вимовив він зрештою.

— Якби в людину вселився якийсь демон, як би ви поставилися до екзорцизму?

Каррас відвернувся, набрав повні груди повітря, а тоді знову подивився на неї.

— Ну, спершу цю людину треба було б посадити в машину часу й відправити в шістнадцяте століття.

Кріс спантеличено нахмурилася.

— Що ви маєте на увазі?

— Просто такого вже не буває.

— О, справді? І відколи?

— Відколи? Відтоді, як ми дізналися про душевні хвороби, про шизофренію, про роздвоєння особистості, про все те, чого мене навчали в Гарварді.

— Ви що, жартуєте?

Голос Кріс затремтів, вона це вимовила так безпомічно й розгублено, що Каррас одразу пожалкував про свої різкі слова. «Звідки вони взялися?» — дивувався він. Зірвалися з його вуст самі по собі, мимоволі.

— Багато освічених католиків, — додав він лагіднішим тоном, — не вірять більше в диявола, а що стосується одержимості, то, відколи я долучився до ордену єзуїтів, ще не зустрічав священика, що хоч би раз у житті виконував обряд екзорцизму. Жодного.

— Ви справді священик чи вас відібрали на цю роль для фільму? — несподівано вигукнула ображена й розчарована Кріс. — Бо що ж тоді ці всі біблійні історії про Ісуса, що виганяв демонів?

Каррас відповів не менш палко:

— Послухайте, якби Христос тоді сказав, що всі ці люди хворі на шизофренію, а я гадаю, що так воно й було, його б, мабуть, розіп’яли на три роки раніше.

— О, справді? — Кріс приклала тремтячу руку до окулярів, намагаючись себе опанувати. — Але так сталося, отче Каррас, що одержимою стала дуже близька мені людина, і їй потрібна допомога екзорциста. Ви б до цього взялися?

Каррасові ця вся ситуація здалася раптом нереальною: Кі-бридж, потік машин, за річкою «Гот шопп» із холодними молочними коктейлями, а поруч із ним кінозірка, що просить про екзорцизм. Він дивився на неї, не знаючи, що відповісти, а вона зняла свої завеликі чорні окуляри, і Каррас аж здригнувся, вражений відчайдушним розпачем у цих червоних виснажених очах. Він раптом усвідомив, як це серйозно.

— Отче Каррас, це моя дочка, — благально мовила вона. — Моя дочка!

— Тоді тим більше, — сказав він заспокійливо, — треба забути про екзорцизм і…

— Чому? — вибухнула раптом Кріс хриплим і надтріснутим голосом. — Поясніть мені чому! Господи, я цього не розумію!

Каррас узяв її за руку, силкуючись заспокоїти.

— По-перше, — сказав він їй, — це може тільки погіршити ситуацію.

Кріс недовірливо поглянула на нього.

— Погіршити?

— Так, погіршити. Безперечно. Адже ритуал екзорцизму небезпечний своєю сугестивністю. Він може навіяти думку про одержимість, якої досі не було, а якщо вона й була, то ритуал може її тільки підсилити.

— Але ж…

— А по-друге, — не дав їй договорити Каррас, — перед тим як католицька церква схвалить екзорцизм, вона проведе розслідування, щоб підтвердити його необхідність, а це забере якийсь час. Тим часом ваша…

— А ви б не могли зробити це самі? — нижня губа Кріс легенько тремтіла, а очі її заблищали від сліз.

— Розумієте, обряд екзорцизму може провести будь-який священик, але для цього потрібне схвалення церкви, яке дається, чесно кажучи, украй рідко, тому…

— А ви могли б хоч подивитися на неї?

— Ну, як психіатр я міг би, так, але…

— Їй потрібен священик! — раптом закричала Кріс, і її обличчя викривилося від злості й страху. — Я її вже водила до всіх тих клятих, довбаних лікарів та психіатрів, і вони відіслали мене до вас. А ви тепер знову посилаєте мене до них?

— Але ваша…

— Господи Ісусе, ну хто ж мені допоможе?!

Її несамовите волання полетіло над річкою, налякавши зграї птахів, які зірвалися в повітря з порослих травою берегів, здійнявши галас і лопочучи крильми.

— О Боже мій, допоможіть мені хто-небудь! — стогнала Кріс, припавши до грудей Карраса й конвульсійно ридаючи. — Прошу вас, допоможіть мені! Прошу вас! Будь ласка, допоможіть!..

Єзуїт дивився на неї, а тоді почав заспокійливо гладити по голові. Водії машин, що застрягли в заторі на мості, байдуже поглядали на них із вікон.

— Ну гаразд, — вимовив Каррас. Йому хотілось якось розрадити її, утішити, запобігти істериці. «Моя дочка»? Та Кріс сама, на його думку, потребувала допомоги психіатра! — Гаразд. Я піду подивлюся на неї, — погодився він. — Прямо зараз подивлюся. Ходімо.

І далі сприймаючи це все як щось нереальне, Каррас мовчки йшов услід за нею до будинку, думаючи про лекцію наступного дня на медфакультеті Джорджтаунського університету. Йому ще треба приготувати конспект.

Коли вони піднялися на ґанок, Каррас зиркнув на годинника. За десять шоста. Він подивився на єзуїтський гуртожиток трохи далі по вулиці й усвідомив, що залишиться нині без вечері.

— Отче Каррас? — Священик обернувся до Кріс. Вона вже намірилася відмикати ключем вхідні двері, але завагалася й повернулася до нього. — А може, вам було б варто вбратися в сутану? — запитала вона.

Каррас подивився на неї з ледь прихованим жалем. Її обличчя й голос — які ж вони були дитинячі й безпомічні.

— Занадто небезпечно, — сказав він їй.

— Гаразд.

Кріс відвернулася й почала відмикати двері, і саме тоді Каррас це відчув: холодне й чіпке застереження. Немовби хтось сипонув йому у вени шорсткі друзочки льоду.

— Отче Каррас?

Він звів очі. Кріс уже зайшла всередину.

Якусь мить священик стояв нерухомо, немовби вагаючись, а тоді поволі, але впевнено, врешті вирішивши, він ступив у будинок із химерним відчуттям невідворотності.

Каррас почув вигуки. Нагорі. Глибокий і гулкий голос сипав непристойностями й погрозами люто й роздратовано. Священик приголомшено глянув на Кріс. Вона мовчки спостерігала за його реакцією. А тоді рушила далі. Він піднявся вслід за нею сходами й попрямував коридором до дверей Реґаниної спальні, навпроти яких стояв із похиленою головою й складеними на грудях руками Карл. Голос, що доносився зі спальні, тепер лунав так гучно, немовби був підсилений динаміками. Карл подивився на них, і священик зауважив збентеження й страх у його очах, коли той повідомив Кріс надтріснутим і переляканим голосом:

— Вона не хоче ременів.

Кріс обернулася до Карраса.

— Я зараз прийду, — сказала вона глухим голосом, що лунав немовби з глибин її виснаженого нутра. Каррас дивився, як вона попрямувала коридором до своєї спальні й зайшла туди, не зачиняючи за собою дверей.

Каррас подивився на Карла. Той пильно його вивчав, а тоді запитав:

— Ви священик?

Каррас кивнув і знову швидко перевів погляд на двері Реґаниної спальні.

Розлючений голос раптово змінився протяжним і скрипучим