Янголятко в кутих черевиках. Книга друга - Генечка Ворзельська

— Гаххх! — вдавлюючи каміння.

Нагнути голову та роззявити пащу:

— Ррррррррр!

Ударити хвостом так, щоб репнула земля. У розколині — відблиски вогнищ.

Люта тварюка. Чудовисько-мантигора.

І Ллекс кружляє довкола.

Що не випад — удар. Кожний удар — хрускіт кісток та кістяної шкіри, кожний удар — віяло червоних кривавих бризок та шматки смолистої плоті.

— От і зустрілися…

— Зустрілися…

— Красунчику, це — війна. Подобається?

— Дуже, — вимовив майор Конт — білявий чоловік, викресаний з холодного льоду.

— Серйозно?

Мисливець на демонів. Колись полював на танки. Чим вона могла налякати його?

Святий Отець Є, котрий обернув тварюку на стовп сліпучого білого світла. Спалах! Вихор! Сплетені на вершині пасмуги полум’я! Велетенська тварюка розтинає світло. І ступає крок до нього.

— Я пам’ятаю!

І ще один спалах. Він змушує тварюку похитнутись і впасти.

Тисячі, тисячі тіней. Звідки? Куди? Де чия?

— Отже, тобі подобається помирати?

Тварюка, що повільно випускає паростки отруйних змій. Спроквола випускає сотні гострих кігтів.

Змах лапою — випростані довгі кігті.

— Подобається?

Улучити під стрибок. Увігнати руку чудовиськові в черево та розігнути пальці.

— Тоді дарую.

Маленька обручка, давним-давно скинута з підмізинного пальця.

— БА-БАХ!

Осоружне Зло, у Злі, створенім Злом.

— БА-БА-БА-БАХ!

— Що тобі від мене треба?

— Лише вбити тебе…

— Мене?

Хто спитав? Хто відповів? Хто перепитав?

Так само, як тіні: Де? Чия?

Крихітка й велетень. Як колись у дитинстві. Але той велетень оберігав мене.

Крихітка і почвара. Вона заступила собою все небо.

— Мені не видно нічого.

— А що ти там хочеш побачити?

Тварюка обернулася на здоровенного шаблезубого кота. Ляскають, упіймавши повітря, долоні. Крихітка перекинулась через голову. Її тінь потопає в тіні шаблезубого кота, який знову дістав облизня.

— На тобі!

Тварюка злітає вгору та падає звідти шматками — під вчасний вибух красуні Інги, під вищання палаючої у світлому вогні, під завивання вітру в дірах, пропалених майоровими кулями.

— Ггга-а-а!

Вибух!

Пожбурити її, вдарити розкришеними об каміння іклами.

— Якщо це війна, то…

— Вважай, що ми розлучилися.

— Я пам’ятаю ту дівчинку, тварюко…

І Алекс завдає сьомого удару.

— Ти цього довго вичікував…

Ударив і став, опустивши руки.

— І ти дочекався, — мовила тварюка.

— Тридцять чотири роки, — відказав Алекс.

— Ти діждався… То як?

Повертається до нього Інга. Переводить на нього погляд майор Конт.

— Сподіваюся, що ти будеш останньою.

І тварюка розпадається на шматки.

Лапи, голова упали й розтікаються чадною магмою шпичаки’гребеня…

— Чому ж такий біль? — спитала Інга.

— Така ціна.

— Минеться, — сказав майор Конт.

— Звісно, минеться…

І Крихітка злизнула кров з розбитої губи.

І забита нею тварюка, що ввіткнулась у бруківку майдану.

— Я можу привести мертвяків, — сказала Мачуха.

— Зачекай.

Зіщурені очі без зіниць.