Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні
Не вагаючись ані миті, Ерагон спробував проникнути в думки жінки, щоб дізнатися, хто ж вона насправді, але відразу отримав болючий магічний удар, що вивів його з рівноваги. Тим часом у його голові пролунав приглушений і радісний вигук: «Ерагоне!»
«Арія?»
Їхні очі зустрілись за секунду до того, як п'яна юрба знову стала вештатись кімнатою й роз'єднала їхні погляди.
Тоді Ерагон поспішив уздовж кімнати, розштовхуючи всіх, хто траплявся йому на шляху. Коли юнак опинився біля потрібного столу, фермери зміряли його недобрими поглядами, а один із них буркнув:
— І чого це ти приперся сюди, грубіяне? Чого тобі тут треба? Я б радив тобі забиратися звідси якомога швидше, чуєш?
Ерагон зібрав докупи всю свою витримку і якнайчемніше мовив:
— Шановні добродії, мені здається, що панянці не дуже приємне ваше товариство. От тільки не кажіть, що вам начхати на думку цієї чесної жінки!
— Чесної жінки? — зареготав той фермер, що був найближче до юнака. — Чесні жінки не мандрують самі-самісінькі.
— Дозвольте з вами не погодитись, бо я її брат, і ми збираємось жити з нашим дядьком у Драс-Леоні.
Чоловіки спантеличено перезирнулися, й троє з них стали хутко вилазити з-за столу, але останній, найбільший, зупинився за кілька дюймів від Ерагона й, дихаючи йому в обличчя, сказав:
— А чого це я маю тобі вірити, мій друже? Здається мені, що ти хочеш просто спекатися нас, щоб побути з нею на самоті.
«І чого це він підійшов до мене аж так близько», — подумав Ерагон.
Юнак стишив голос і промовив так, щоб його міг почути тільки цей товстун:
— Кажу ж вам, вона справді моя сестра. І, будьте такі ласкаві, добродію, облиште нас, бо я не хочу з вами сваритись.
— Я б залюбки це зробив, проте мені здається, що я зараз говорю з брехливим шмаркачем.
— Добродію, візьміть себе в руки й не шукайте пригод на свою голову. Адже ніч тільки-но починається, тут багато випивки й гарна музика. Облишмо нашу суперечку, бо ми того варті.
Товстун презирливо посміхнувся й голосно сказав:
— Не бійся, я б ніколи не став битися з таким пуцьвірінком, як ти.
Із цими словами він розвернувся й пішов зі своїми приятелями до шинкваса.
Не зводячи очей з галасливого натовпу, Ерагон шмигнув за стіл і всівся поруч з Арією.
— Що ти тут робиш? — схвильовано спитав він, майже не поворухнувши губами.
— Що-що? Шукаю тебе!
Юнак здивовано зиркнув на ельфійку, а та у відповідь звела свої гарні брови.
— І ти тут зовсім сама? — не вірив Ерагон, весь час спостерігаючи за п'яною юрбою й удаючи, що посміхається.
— Уже ні… Ти маєш кімнату на ніч?
Вершник заперечно похитав головою.
— От і добре, бо в мене вже є кімната, й ми можемо там поговорити.
Вони одночасно встали, і юнак попрямував за ельфійкою до старих і рипучих сходів, які вивели мандрівників до брудного, оббитого деревом коридору на другому поверсі, освітленого однією-єдиною свічкою. Арія провела Ерагона до останніх дверей праворуч і вийняла з широкого рукава свого плаща залізний ключ. Відімкнувши двері, ельфійка шмигнула до кімнати, дочекалась, доки Ерагон зайде досередини, й миттю замкнула двері на ключ.
Кімнату освітлювало бліде оранжеве сяйво ліхтаря, що висів на іншому боці селищного майдану Істкрофта. У його світлі юнак помітив масляну лампу, що стояла на низькому столику.
— Брізінгр, — прошепотів він і запалив ґніт іскрою, що злетіла з його пальця.
Проте навіть тоді, коли лампа запалала, кімната залишилась темною. Її стіни були оббиті таким самим каштановим деревом, як і коридор. Темне дерево поглинало більшу частину світла, роблячи саму кімнату малесенькою й захаращеною, попри те, що, крім столу, тут було саме тільки вузьке ліжко, прикрите брудним простирадлом. На ліжкові стояла невеличка торбинка Арії, в якій вона зберігала свої припаси.
Не зводячи очей з Арії, Ерагон зняв зі своєї голови пов'язку, а Арія розстібнула брошку, що тримала на її плечах плащ, і жбурнула його на ліжко. На ельфійці була сукня кольору зеленого лісу, власне кажучи, та сама сукня, в якій Ерагон побачив її вперше. Та найдивнішим було те, що тепер Вершник був схожий на ельфа, а Арія, навпаки, — на людину, тому здавалась йому не такою чужою.
Ельфійка першою порушила їхню мовчанку:
— Сапфіра розповіла, що ти залишився, аби вбити останнього з разаків і дослідити Хелгрінд. Чи не так?
— Це частина правди.
— А якою ж тоді є вся правда?
Ерагон важко зітхнув, бо знав, що Арія не відчепиться від нього, аж доки він усе їй не розповість.
— Спочатку ти маєш пообіцяти мені, що нікому не розкажеш того, що зараз від мене почуєш, аж доки я тобі цього не дозволю.
— Обіцяю, — миттю сказала Арія прадавньою мовою.
Потому юнак розповів їй про те, як знайшов Слоуна і як вирішив не брати його до табору варденів. У кількох словах він пояснив, що наклав на м'ясника закляття й дав йому шанс змінитися та знову побачити світ.
— І що б не сталося, — сказав він насамкінець, — Роран і Катріна в жодному разі не повинні дізнатися, що Слоун іще й досі живий. Бо коли вони про це дізнаються, на нас чекає великий клопіт.
Арія сіла на край ліжка і якийсь час розглядала мерехтливий вогник лампи, а потім мовила:
— Ти мав його вбити.
— Може, й так, але я не зміг.
— Ерагоне, ти повівся як боягуз, адже твої почуття не мають ставати на заваді твоїм завданням.
— Справді? — невдоволено спитав Вершник, бо закид Арії неабияк обурив його. — Та будь-хто, у кого був ніж, міг би вбити Слоуна. А те, що зробив я, було в сотню разів складніше.
— Фізично, може, й так, але не морально.
