Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні
Задоволений із власного вигляду, Роран вбрався у свіжу сорочку, засунув за пояс молот і хотів був уже йти, коли помітив, що з-за одного із сусідніх наметів за ним уважно спостерігає Бірджит. Жінка не зводила з нього пильного погляду й міцно стискала обома руками піхви кинджала.
Роран насторожено застиг, готовий будь-якої миті вихопити свій молот, якщо та спробує на нього напасти. Він знав, що Бірджит страшенно небезпечна у своєму відчаї й готова до смертельного бою, тож навіть не був упевнений, чи зможе її в разі чого здолати.
— Якось ти прохав мене про допомогу, — мовила Бірджит, — і я погодилась, бо хотіла знайти разаків і вбити їх за те, що вони з'їли мого чоловіка. Тож хіба я не виконала свою частину нашої угоди?
— Виконала.
— Тоді ти маєш пам'ятати, як я й казала, що, коли разаки будуть мертві, я отримаю від тебе відшкодування за те, що ти якоюсь мірою причетний до смерті Квимбі!
— Пам'ятаю.
Бірджит крутила кинджал із шаленою швидкістю, так, що на її руці випнулись жили. Кинджал тим часом вислизнув із піхов аж на цілий дюйм, яскраво зблиснувши сталлю, а потім знов повільно зайшов назад.
— Гаразд, — кивнула вона, — бо я б дуже не хотіла, аби ти забув про це. Я отримаю своє відшкодування, сине Герроу. Можеш у цьому не сумніватися. — І з цими словами вона швидким рухом сховала кинджал між складками своєї сукні й твердими кроками пішла собі геть.
Перевівши подих, Роран сів на найближчий стілець і потер рукою горлянку, свято переконаний у тому, що кілька секунд назад їй по-справжньому міг загрожувати кинджал цієї оскаженілої від горя жінки. Він добре знав про її наміри ще відтоді, як селяни покинули Карвахол, і чудово розумів, що колись йому все ж таки доведеться сплатити свій борг перед нею.
Над Рорановою головою став кружляти ворон, проте його настрій несподівано покращився.
«Людина, — думав він, — ніколи не знає того дня й тієї години, коли помре. Адже мене будь-якої миті можуть убити, і тут нічого не вдієш. Те, що має статися, — обов'язково станеться, тож годі гаяти дорогоцінний час на якісь безглузді думки. Адже біда завжди приходить до того, хто на неї чекає. А головна життєва хитрість полягає в тому, щоб знайти щастя в короткий проміжок між похмурими днями. Бірджит зробить те, що підкаже їй сумління, а я спробую з нею впоратись, якщо в тому буде потреба».
Потому Роран помітив біля своєї лівої ноги жовтий камінець. Він підняв його, кілька разів підкинув на долоні, а потім, зосередивши на ньому всі свої думки й увагу, мовив: «Стенр, рейза». Проте камінцеві було байдуже — він спокійно лежав собі поміж його великим та вказівним пальцями. Роран важко зітхнув і жбурнув його геть.
Підвівшись зі стільця, юнак бадьоро закрокував між рядами наметів у північний бік табору. По дорозі він весь час намагався розв'язати вузлик шнурочка, що стягував його комірець, проте в нього нічого не виходило. Біля Хорстового намету, який був щонайменше вдвічі більший за решту, Роран облишив марні спроби, постукав по дрючкові, яким було підперто вхідний полог, і дзвінко мовив:
— Усім привіт!
Тієї ж миті з намету вискочила Катріна. Її мідне волосся промайнуло в повітрі, й вона повисла у свого коханого на шиї. Роран радісно засміявся, обережно узяв її за талію й покрутив навколо себе, не помічаючи геть нічого, крім любого обличчя. Катріна тим часом кілька разів легенько припала до його вуст. Роран зазирав їй в очі, відчуваючи себе найщасливішим чоловіком на всій землі.
— Як від тебе гарно пахне, — прошепотіла Катріна.
— Як ти почуваєшся? — спитав Роран, погладжуючи її по волоссю. Перебуваючи в ув'язненні, дівчина страшенно зблідла й стала худесенькою. Юнак дивився на свою кохану й думав про те, що він залюбки б оживив разаків, аби примусити їх страждати так само, як страждала Катріна та її батько.
— Ти питаєш це в мене щодня, і я щодня тобі відповідаю — краще. Будь терплячим, коханий, і я обов'язково одужаю, просто для цього потрібен час… А найкращі ліки від моєї недуги — бути поруч із тобою, саме тут, на сонячній галявині. Від цього мені так хороше, що я навіть не можу пояснити тобі словами.
— Ну, я не зовсім про те питав…
Катріна зашарілася, відхилила назад голову, а на її вустах з'явилась грайлива посмішка.
— Ох ви ж і сміливець, мій пане, як я на вас подивлюсь. Я навіть не певна, чи варто залишатися з вами наодинці, аби ви часом не дозволили собі якихось штучок.
Її жартівлива відповідь одразу ж заспокоїла Рорана.
— Штучок, кажеш? Ну, якщо вже ти вважаєш мене аж таким негідником, то я маю виправдати твої слова й дозволити собі ці самі штучки. — І з цими словами Роран схопив свою кохану в обійми й цілував так довго, аж доки вона його не відштовхнула.
— Ох, — сказала дівчина, перевівши подих, — з тобою важко сперечатися, Роране Міцний Молоте.
— Та вже ж напевно, — мовив він, а потім кивнув на намет і спитав пошепки: — А Елейн знає?
— Знала б, якби не була вагітною. Подорож із Карвахола була для неї надто важкою, і я дуже боюсь, що вона може втратити свою дитину. Її весь час нудить, а крім того, в неї страшенно болить живіт… Гертруда доглядає за нею, але цього мало. В усякому разі, що швидше повернеться Ерагон, то буде краще, адже я геть не певна, що зможу довго тримати це в таємниці.
— Ти впораєшся, я певен, — сказав Роран і, випустивши кохану з обіймів та обсмикнувши сорочку, задоволено спитав: — Як я виглядаю?
Катріна уважно глянула на свого коханого й прибрала кілька неслухняних пасом волосся з його лоба. Потім вона помітила вузлик на комірцеві й заходилася його розплутувати, водночас примовляючи сварливо-жартівливим тоном:
— Відтепер ти маєш уважніше ставитись до свого одягу.
— Одяг іще ніколи не намагався мене вбити.
— Може, й так, але тепер ти двоюрідний брат Вершника