Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

прийняв мене без особливого ентузіазму, але коли я заїкнувся Візерові про те, що краще повернуся до коледжу, він і слухати мене не став. А Фея, здається, хоче посадити мене писати газетні статейки… І що мені тепер робити?

Фіверстоун вже не просто посміхався, а голосно сміявся.

— Ні, — вів далі Марк, — нехай мене дідько вхопить, коли я щось розумію. Спробував було прямо розпитати в старого…

— О Боже! — ледь вимовив крізь сміх Фіверстоун і розреготався ще голосніше.

— З нього що, ніколи нічого не можна витягнути?

— Можна, але тільки не те, що треба, — реготнув Фіверстоун у відповідь.

— Тоді як, чорт забирай, довідатися, чого від тебе хочуть, якщо ніхто нічого не говорить?

— Та власне…

— О, і ще одне, до речі. Звідки Кері взяв, що я йду з коледжу?

— А хіба ви не йдете?

— Ані гадки такої не мав.

— Та ну! А Фея ясно дала мені зрозуміти, що ви до Бректону не повернетесь.

— Ви що, справді вважаєте, що якби я надумав піти, то переказував би через неї?

— Знаєте, — ще ширше посміхнувся Фіверстоун, — все це й так не має жодного значення. Якщо в інституті захочуть, щоб ви числились ще на якійсь роботі поза Белбері, то так воно і буде; якщо не захочуть — то не буде. Тільки й усього.

— Та біс із ним, з тим інститутом. Я працював у Бректоні і не збираюся нікуди звідти йти. Це їх ніяк не стосується. Мені зовсім не хочеться опинитися біля розбитого корита…

— Ну, вам, може, й не хочеться…

— Що ви маєте на увазі?

— Знаєте, послухайте моєї поради і підкотіться якось до Візера — що швидше, то краще. Я вас відрекомендував, як міг, так допоміг, усе йшло добре, а тут вам ні з того ні з сього заманулося полізти до нього з тими своїми питаннями і все пішло шкереберть… словом, сьогодні він уже не тим духом дише. Мусите його якось замирити. І, суто між нами, я б на вашому місці не водився надто з тою Феєю. Там, нагорі, вона далеко не всім до вподоби… словом, не все так просто.

— A Kepi я написав, що нікуди з коледжу не збираюся, — знову звернув на своє Марк.

— Та ради Бога, — посміхнувся Фіверстоун. — Якщо вам від цього легше…

— Сподіваюсь, мене не викинуть з коледжу тільки через те, що Кері, бачте, не так зрозумів, що саме вам сказала панна Гардкасл.

— Наскільки я знаю, вас не можуть викинути з коледжу за жодним положенням статуту, хіба, якщо не помиляюсь, за «серйозний переступ супроти моралі».

— Ну, так, звісно, але я не про це, а про перевибори наступного семестру — щоб мене, чого доброго, не провалили.

— Ах, он ви про що!

— Словом, я на вас покладаюся. Мусите переконати Кері, щоб викинув собі це з голови.

Фіверстоун промовчав.

— Мусите пояснити йому, що все це просто непорозуміння, — стояв на своєму Марк, хоч і чудово розумів, що так не можна.

— Хіба ви Кері не знаєте? У нього в голові всі коліщатка відразу закрутилися в одному напрямку: знайти вам наступника.

— От ви його й зупините.

— Я?

— Так, ви.

— Чому я?

— До дідька, Фіверстоуне, таж усе це через вас і почалося!

— Знаєте, Стадоку, — сказав Фіверстоун, беручи собі тістечко, — з вами стає складно говорити. Перевибори будуть лише через кілька місяців. Вас можуть вибрати, а можуть, звісно, і не вибрати. Наскільки я розумію, ви оце пробуєте заздалегідь схилити мене на свою користь. І що, питається, я маю вам відповісти? А ось що: ідіть ви під три чорти!

— Ви ж прекрасно знаєте, що з моїм переобранням не виникло б жодних питань, якби ви не шепнули Кері, що я йду з Бректону!

Фіверстоун критично оглядав своє тістечко.

— Втомили ви мене, чесне слово, — зітхнув він. — Якщо ви не можете постояти за себе у коледжі, то до чого тут я? Я вам що, нянька? Заради вашого ж добра я порадив би вам поводитися з усіма трохи привітніше, принаймні, поки ви тут. А то ще, борони Боже, стане ваше життя, як то кажуть, «злиденним, безпросвітним, тупим і нетривалим».

— Нетривалим? — вражено перепитав Марк. — Це що, погроза? Про яке життя ви говорите, у Бректоні чи тут, в HIKE?

— На вашому місці я б не робив між ними особливої різниці, — мовив Фіверстоун.

— Я це запам’ятаю, — сказав Марк і зібрався було встати з-за столу, проте все ж не стримався і ще раз повернувся до лорда: — Це ж ви мене сюди притягнули. Я думав, хоч ви мені друг.

— А ви таки невиправний романтик! — знову розсміявся той, розтягуючи губи мало не до вух, а тоді запхав ціле тістечко собі до рота.

Так Марк переконався, що, втративши нагоду зачепитися за місце у Белбері, й у Бректоні надовго не затримається.

З

У ті дні Джейн старалася якомога менше часу проводити вдома, а вночі годинами читала в ліжку, намагаючись не заснути. Сон став їй справжнім ворогом. Вдень вона частенько просто ходила по місту під тим приводом, що мала замість пані Меґз знайти собі іншу жінку, яка двічі на тиждень допомагала б їй по господарству, і дуже зраділа, коли якось на вулиці її раптом окликнула Каміла Деністон. За мить Каміла вже