Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

зазирнути до мене завтра… — І він заходився надзвичайно уважно читати листа, якого допіру витягнув з конверта, а Марк, зрозумівши, що ледве чи доб’ється чогось більшого, вийшов із кабінету. Що ж… виглядає, наче в інституті й справді в ньому зацікавлені, ба навіть готові дорого заплатити за те, щоб він сюди перебрався. Гаразд уже, зі Стілом розберемося пізніше, а поки що можна добре вивчити формуляр угоди…

Він зійшов униз і з’ясував, що його справді чекає лист:

Еджстоу, Бректонський коледж

20 жовтня 19.. р.

Любий Марку,

Всі ми засмутилися, коли Дік повідомив, що ви йдете з нашого коледжу, але, звісно, добре розуміємо, що ви прийняли правильне рішення — адже йдеться про вашу кар'єру. Зрештою, HIKE невдовзі переїде сюди, тож ми, сподіваюсь, будемо бачитися майже так само часто, як і раніше. Якщо ви ще не надіслали N. О. заяву про звільнення, то я на вашому місці не квапився би. Було б добре, якби ви передали її на початку наступного семестру; тоді це питання буде винесене на лютневе засідання ради, і ми матимемо вдосталь часу, щоб підібрати вам гідного наступника. До речі, у вас є якісь думки з цього приводу? Днями я говорив із Діком і Джеймсом про Девіда Лерда (Джеймс про нього ніколи й не чув, уявляєте?). Вам, безперечно, відомі його праці; чи не могли б ви накидати мені рядок-другий про ваші від них враження і про те, якої ви загалом думки про Лерда? Я, можливо, побачуся з ним наступного тижня, коли буду в Кембриджі: маю пообідати там із прем'єр-міністром та ще двома чи трьома особами і, мабуть, попрошу Діка, щоб запросив і Лерда. Кілька днів тому ввечері в нас тут зчинилася страшенна катавасія; робітники, які працюють на будівництві, зчепилися з місцевими, а інститутські поліціянти — вони, знаєте, якісь надто нервові — почали стріляти з кулемета у повітря, щоб їх утихомирити, розбили у нас вікно Генрієти Марії і вивалили кілька каменів зі стіни у вітальні. Ґлосоп зовсім утратив голову і вже зібрався було йти їх розбороняти, але мені якось вдалося його заспокоїти. Це все, ясна річ, суто між нами, бо тут багато хто тільки й чекає чогось такого, щоб здійняти ґвалт — навіщо ми, мовляв, продали ліс. Гаразд, на цьому закінчую — поспішаю, треба ще розпорядитися стосовно похорону «Віхоли».

Щиро ваш, Дж. С. Кері

Прочитавши перші слова, Марк відчув раптом приступ непідробного страху, але відразу ж постарався взяти себе в руки. Нічого страшного, сталося непорозуміння, тільки й усього; ось зараз він їм напише і все з’ясується. Не можуть же вони отак просто взяти і витурити людину з коледжу тільки через те, що Фіверстоун випадково бовкнув щось у вітальні… Втім, Марк тут же пригадав собі — і це зовсім не додало йому настрою, — що в колі «прогресистів» зазвичай говорилося: «Справи, знаєте, вирішуються не в кабінетах… Час уже відкинути ті бюрократичні звички». Він спробував було викинути все це з голови, проте тут же йому прийшло на пам’ять, що десь так само позбувся посади і бідолаха Конінґтон. Ну, але ж то було за зовсім інших обставин, та й Конінґтон був «чужаком», а він же «обраний із обраних», куди там тому Кері… Стривайте, а якщо це, гм, не зовсім так? Якщо йому немає місця серед «обраних» у Белбері — а схоже, таки немає, — то чи не втрачено відтак і довіру Фіверстоуна? Чи залишиться все по-старому, якщо повернутися тепер до Бректону? Врешті-решт, чи можна взагалі ще туди повернутися? Ні, це вже занадто! Треба негайно написати їм листа і пояснити, що він не звільнявся і звільнятися не збирається. Марк сів за стіл, витягнув з кишені ручку, і тут його пронизала ще одна думка: Кері покаже листа Фіверстоунові, той розповість Візеру, а останній подумає, що він узагалі відмовляється від будь-якої посади в Белбері… Ех, або пан, або пропав! Доведеться тоді покинути всі ці фантазії і повернутися на своє місце до Бректону. Гаразд, а якщо це вже буде неможливо? Спроба всидіти одночасно на двох стільцях може закінчитися взагалі погано… Раптом його викинуть із Белбері, бо він буцім не має наміру відмовлятися від посади у Бректоні, і виставлять із Бректону, бо він, мовляв, переходить до Белбері? Тоді їм із Джейн і справді залишиться хіба піти з торбами… Якщо Фіверстоун оберне свій вплив супроти нього, то нової роботи йому не бачити, як своїх вух. До речі, а куди ж це запропастився Фіверстоун?

Хай там як, а поводитися тепер треба надзвичайно обачно. Марк натиснув кнопку дзвінка і замовив собі віскі. Вдома він зазвичай до полудня нічого міцного не пив, та й удень дозволяв собі хіба пиво. Але тут… та й, поза тим, його час від часу пробирав якийсь дивний морозець. І так уже клопоти обсіли, ще тільки застуду не вистачало підхопити!

Врешті-решт Марк вирішив написати дуже обережного й дипломатичного листа. Накидав кілька рядків, але залишився невдоволеним: їх можна було розцінити як доказ того, що він геть утратив надію отримати роботу в Белбері. Треба написати ще розпливчастіше, ще туманніше… З іншого боку, якщо лист вийде надто вже розпливчастим, то це теж не дуже добре. А хай йому біс! Двісті фунтів вступного внеску, рахунок за тиждень, невдовзі — незграбні спроби пояснити Джейн, що, власне кажучи, сталося… все це ніяк не давало Маркові зосередитися. Кінець кінцем завдяки віскі і численним цигаркам він написав такого листа:

Белбері,

Національний інститут координованих експериментів

21 жовтня 19.. р.

Любий Кері,

Боюсь, Фіверстоун зрозумів мене трохи неправильно. Я ніколи й не думав відмовлятися від посади у коледжі і не маю жодного наміру це робити. Властиво, я вже майже надумав не переходити до HIKE на повну ставку, тож днів за два повернуся до коледжу. Мене, знаєте, непокоїть здоров'я дружини, і я