Козацький оберіг - Дмитро Білий

щось таке знають, що простим людям і не марилося. От він і каже мені, що може вночі такі слова сказати, що мої кайдани самі впадуть, але сил у нього дуже мало залишилося, тому мені обов’язково треба втекти, бо він після цього довго не протягне. Може ще пару тижнів, бо чари багато сил з людини забирають, а в цьому казематі він ніяк їх відновлювати не може. Я його питаю — а чому він свої кайдани за допомогою чародійства не скине? А він мені відповідає — Чалма-бек, знаючи про здібність коваля до чаклунства, сам його ланцюги заворожив. І ось, через три дні, визначив він якось, що саме ніч надворі, сказав мені, щоб я приготувався й очі закрив, та почав ворожити. Що він там казав — я й не розібрав, але почало мене мов у лихоманці трусити. Зуби зацокотіли, перед очима чорні кола попливли, холодний піт пробив. Та почув я брязкіт, очі розплющив і бачу, що мої кляті кайдани та ланцюги, які до кісток мої руки й ноги натерли за час, поки я в зіндані був, біля мене лежать. Я очам своїм не повірив, а майстер Богдан мені й каже дуже слабким голосом: зараз сторожа підійде — далі вже сам проривайся. Ну, що й казати, як тільки голомоза пика стражника в кам’яний мій мішок сунулася, добряче я її кулаком усмалив та із того клятого зіндану вибрався. Двох охоронців шаблею скосив, на коня стрибнув і з маєтку Чалми-бека чвалом погнав. Та не вдалося мені прохання майстра Богдана виконати, бо вже за Перекопом уцілив мені в плече стрілою ординець, у степу кінь мій впав. Мене наздогнали й потягли на аркані до каменоломень. Дорогою так канчуками підганяли, що подивився на мене мурза, який охороною на каменоломнях завідував, додав ще добрячих стусанів, та так вгатив, що світ у моїх очах померк, і тільки тут я до тями повернувся. Так що, шановне товариство, я чим зможу спробую вам у пригоді стати, а потім помандрую шукати козака Голоту.

Тут козак Жила замовк, уважно дивлячись на сліпого кобзаря та Данька.

— Не треба тобі до козака Голоти поспішати, — стиха сказав кобзар, — вважай, що свою обіцянку майстру Богдану ти вже виконав.

Глава 6. Розрубана монета

Втомлений довгою розповіддю, Жила закрив очі й задрімав, розтягнувшись на ряднині. Кобзар Будник глибоко замислився. Данько уважно дивився на кобзаря.

— Багато чого ще нам треба від тебе, козаче, довідатись, — стиха сказав кобзар, — але тобі відпочити треба. Рани твої ще декілька днів гоїтися будуть… Дивні речі у світі робляться. Давно ця колотнеча з Оберегом почалася і, мабуть, не закінчиться, доки наша земля під сонцем існувати буде.

— Пане кобзарю, — несміливо запитав Данько, — а може зараз спробуємо до маєтку Чалми дістатися та мого батька звільнити?

— Якби ж то так просто було, друже. То ж не садиба, а справжня фортеця. Бачиш, який затятий козак Жила, але й він далеко не втік. Може станеться диво, ми твого батька визволимо, а потім як через ці солончаки втечеш? Та не хвилюйся — щось придумаємо. Спочатку поміркувати треба, як у садибу пробратися. Добре, поспи й ти, що буде, те буде, а буде те, що Бог дасть.

І кобзар знову замислився.

Данько ліг, але думки не давали йому спокою. Раптом йому здалося, що із ночі зіткалися чарівні звуки. Він відкрив очі й побачив, що Будник стиха перебирає струни. Немовби відчувши, що хлопець не спить, кобзар, не припиняючи гри, лагідно промовив:

— Це я, Данько, з кобзою раджусь про наші справи — казав мій вчитель, що її у сиву давнину придумали боги, щоб у добрих людей вірний порадник був. Чую я, що батько твій зовсім сили втратив, ось я раду і тримаю, як нам його швидше визволити.

Тут хлопець відчув, як Печать Зберігачів на його грудях почала тихо-тихо дзвеніти, немовби відгукуючись на тонкий спів кобзи. Він витягнув Печать — у темряві вона м’яко переливалася дивним світлом.

— Здається мені, — продовжував кобзар, — що коваль Богдан мою кобзу зараз чує й це сили йому надає.

— А хіба таке можливо? — запитав здивований Данько.

— А ти думаєш, куди голос кобзи дівається, коли музикант гру припиняє? Так і літає білим світом. Коли добре граєш, то можеш разом із дзвоном струн куди хочеш полетіти. Недаремно козаки-характерники завжди кобзи або бандури при собі мають.

— Як козак Мамай? — здогадався Данько. — А хто такі характерники?

— Характерники, братику, це особливі козаки, утаємничені у військове чародійство. Здавна в наших краях війна триває між добрими та злими силами. Сама земля тут дивну силу випромінює, і той, хто навчиться її відчувати та для захисту добра спрямовувати, той непереможний буде. Але мистецтво характерницьке далеко не всім можна передавати, бо чародійством цим можуть і для поганих діянь скористатися. Тому й живуть характерники відлюдкувато, та коли відчують, що побачили людину обрану, то такому можуть передати своє таємне мистецтво. Може характерник у будь-якого птаха чи звіра перекинутися; ніколи його ніяка ні куля, ні шабля не візьме, хіба що тільки з ворожим чаклуном зустрінеться, та й то навряд чи загине, бо ніщо не може силу нашого краю подолати. Бачиш, особливих хитрощів тут немає — головне силу відчувати, яка йде від землі, від сонця, від усяких живих створінь. Коли навчишся її чути, тоді зможеш її на добрі справи спрямовувати.

— А ви, пане Буднику, характерник? — запитав украй зацікавлений Данько.

Кобзар неголосно розсміявся:

— У нас, кобзарів, інше мистецтво, хоча за сутністю своєю воно таке ж, як і у воїнів-характерників. Ми теж входимо до таємного братства й землю нашу боронимо, тільки іншими засобами. Багато таємниць і у нас є, ми навіть мовою своєю розмовляємо, щоб невтаємничені нічого не второпали.

— А військовим мистецтвом ви, кобзарі, володієте, ну там шаблею, пістолем?.. — усе не міг вгамувати свою цікавість Данько.

Сліпий кобзар знову посміхнувся.

— Розумієш, друже, шаблею махати чи з пістоля палити — справа іноді дуже потрібна, але найкраще до цього не доводити. Але, якщо вже бійки не оминути, спробуй сутність свого супротивника відчути, уяви, що він став немовби частиною тебе самого, тоді зможеш з ним зробити все що завгодно.

— А вам самим битися колись доводилося? — не вгамовувався Данько.

— Та спи вже, — махнув на нього рукою кобзар, — от же ж, вояка!

Данько трохи покрутився, намагаючись уяснити для себе все, що почув від Будника, але поступово його думки заплуталися, і він заснув під