Козацький оберіг - Дмитро Білий
Тунель закінчувався кам’яною аркою. Двері під аркою були відчинені, за ними чувся чийсь голос. Данько повагався якусь мить і обережно визирнув.
За дверима була зала, освітлена смолоскипами, встромленими у вмуровані бронзові держаки. Стіни зали теж були оздоблені мозаїчними картинами із зображенням потворних істот і конаючих у тяжких муках людей.
Посеред зали стояв довгий стіл, на якому лежали пожовклі сувої стародавніх рукописів, товсті книги та ще багато чудернацьких предметів, про призначення яких Данько навіть не здогадувався.
Навпроти столу, у високому кам’яному кріслі, висіченому з цільної брили чорного мармуру, сидів Чалма-бек. Очі його були прикриті, він щось говорив спокійним голосом, у якому чулася загроза. Вельможа звертався до чоловіка, скутого тяжкими іржавими ланцюгами, який хитаючись стояв навпроти Чалми-бека. Бранець був одягнений у брудний подертий та майже зовсім зітлілий одяг. Довга борода спадала переплутаними пасмами на груди, довге сплутане волосся вкривало плечі. Чоловік тяжко дихав. Але голову він намагався тримати прямо, гордо дивлячись пронизливими очима на мучителя. За в’язнем стояли двоє приземкуватих широкоплечих з довгими дужими руками охоронців. У руках вони тримали криві ятагани.
Данько, затамувавши дихання, прислухався до слів Чалми-бека, спокійний голос якого гулко розносила луна вздовж стін мармурової зали.
— Бачу, тобі залишилося жити всього кілька днів. Я здивований, що ти стільки років зміг протягнути в моєму зіндані. Але подумай, чи варто тобі вмирати? Я вже пропонував тобі все — незліченні скарби, силу і славу. Ти знаєш мою могутність, я можу зітерти на порох будь-кого, хто наважиться стати на моєму шляху або відмовиться допомагати мені. Ти, нерозумний впертий гяур, невже ти не розумієш, що разом ми змогли б, отримавши силу Оберега, заволодіти всім світом, спираючись на сили твого краю? Подивися на ці стіни — у давні часи роменські імператори вклонялися таємним підземним богам. Вони довірилися їм і отримали владу над світом. Тут, у цих стінах, римські втаємничені шанувальники демонів пекла приносили людські жертви своїм всемогутнім демонам-покровителям. Колись я був такий, як ти — впертий і нерозумний, але в мене вистачило розуму підкоритися Тьмі. Бачиш, яким всемогутнім я став! Тьмі потрібен Оберіг, він потрібен їй, тому що саме Тьма і є справжньою силою. Твій народ, який не хоче підкоритися її владі, сили зла зітруть на порох. Останній раз пропоную тобі, майстре Богдане, — зроби для мене ту частину Оберега, таємницею якої ти володієш, скажи, хто є Зберігачем другої його частини, і ти отримаєш те, про що інші не сміють навіть мріяти.
Серце Данька щосили закалатало, він застиг, не зводячи очей зі свого батька, якого нарешті знайшов.
Той, немов відчувши цей погляд, розправив плечі. Охоронець ступив до нього ближче, тримаючи напоготові свою зброю.
— Нічого ти не зрозумів, Чалма, — повільно, тяжко переводячи дихання, промовив коваль, — могутність твоя темна й мінлива, як оці демони, що на стінах помальовані. Згадай, що сталося з тими римськими імператорами, які почали Тьмі служити, — швидко минула їх могутність, слава й багатство, вони згинули у страшних муках і навічно залишилося на них прокляття людське. Та й сила Тьми — куди вона дівається, коли хоч один промінь сонця серед неї з’явиться?
Чалма-бек нахилився до Богдана і, тремтячі від люті, сказав крізь зуби:
— Ну що ж, тоді ти помреш. Але спочатку, щоб не тільки твоє тіло, а й душа муки прийняла, побачиш ти, як через твою впертість принесу я невинну жертву демонам Тьми. Ану, — коротко наказав Чалма-бек одному з охоронців, — приведи сюди маленьке дівча, що сьогодні вранці людолови-домашки мені привезли.
Чалма-бек взяв зі столу темний кривий ніж із зазубреним лезом. Охоронець вклонився й вийшов із зали. Данько втиснувся між стіною і дверима. Повз нього протупали тяжкі кроки. Охоронець пішов у глиб тунелю.
Данько більше не міг залишатися простим спостерігачем у цій страшній ситуації. Спочатку треба було рятувати Орисю, а потім… Що він буде робити, Данько ніяк не міг вирішити, крадькома пробираючись за охоронцем. Він витягнув ніж-захалявник, поцуплений в охоронця біля комори з товарами, і пригнувся.
За кілька кроків від нього стражник уже відчиняв залізні двері. Орися, почувши, що двері відчиняються, перелякано закричала. Стражник нахилився й зазирнув до камери, тримаючи перед собою в одній руці смолоскип, а в інший — моток мотузки.
Данько, не гаючи часу, підскочив до стражника і щосили вдарив його ножем у зігнуту спину, вкриту чорним кошлатим каптаном. Ніж дзенькнув об щось залізне й випав з тремтячої, ураз спітнілої долоні хлопця. Стражник рвучко обернувся, глянув на нього здивованими очима і щосили вдарив його ногою у груди. Данько встиг трохи відскочити назад, тому охоронець ударив його не на повну силу. Тим не менш, малий, мов пір’їна, відлетів до протилежної стіни й добряче об неї гепнувся.
Стражник вихопив ятаган і кинувся до хлопця, тримаючи зброю лезом вперед. Очманілий Данько схопився за стіну, шкрябаючи пальцями по холодному мармуру, немовби хотів видряпатися по стіні на стелю, подалі від страшного ятагана. Раптом його пальці вчепилися в мідну лампу з олією, у якій горів гніт. Такі лампи стояли на невеличких виступах у стіні й освітлювали коридор. Не відчуваючи розпеченого металу, Данько схопив лампу й пожбурив її в охоронця. Вогонь вмить охопив кошлатий каптан стражника, той випустив ятаган і закрутився на місці, намагаючись збити руками полум’я.
Данько прошмигнув повз нього й заскочив до камери. На підлозі лежав палаючий смолоскип, і в його світлі хлопець побачив дівчинку, яка стояла, втиснувшись спиною в куток.
— Тікаймо швидше! — загорлав Данько, схопивши її за руку. Дівчинка заверещала на весь тунель, побачивши перед собою змащене грязюкою обличчя Данька.
— Та йди, мала! — закричав хлопець і висмикнув її зі страшного кам’яного мішка.
Коли вони вискочили в тунель, Данько із жахом побачив, що охоронець скинув свій палаючий каптан і біжить до них, зблискуючи закоптілою кольчугою.
Данько побіг, тягнучи за собою Орисю, у протилежний кінець тунелю. Він побачив якийсь темний прохід, і вони заскочили у нього. Позаду чулося тяжке дихання стражника. Данько біг уперед, жадібно ловлячи ротом сире повітря, спотикаючись і наштовхуючись у темряві на стіни. Дівчинка поспішала за ним, намертво вчепившись у руку хлопця.
Раптом хлопець вперся обличчям у холодну стіну. Вони опинилися у глухому куті.
Кроки стражника наближалися. Данько безпорадно почав мацати руками стіни. Стражник був уже поруч. Раптом хлопець натиснув на якийсь камінь у стіні й мармурові брили перед ними розступилися. Данько рвонувся вперед, перечепився через якийсь виступ на
