Козацький оберіг - Дмитро Білий
— А кобзар Будник живий? — запитав Данько.
— О, кобзаря нашого ні куля не бере, ні ятаган! Навколо нього січа люта йде, кулі свистять, а він сидить собі та на кобзі грає.
Так вони дісталися до Хортиці. Данька вразило те, наскільки за дві доби змінився острів. Берег був зритий гарматними пострілами. Дерев’яні стіни в багатьох місцях були пробиті. Острів було завалено вбитими та пораненими. Козаки спішно гасили кілька куренів. Але, тим не менш, навкруги вирувала радість перемоги.
— Де кобзар? — запитав Жила першого ж козака, який потрапився їм назустріч, коли вони зійшли на берег.
— Там у крайньому курені поранених лікує.
Козаки обережно зняли з чайки Голоту й понесли його до вцілілого куреня, біля якого лежало багато поранених козаків.
— Велика битва тут відбулася, — промовив Данько, озираючись навколо.
Батько поклав йому руку на плече.
— Знаєш, сину, для тебе ця битва вже давно почалася, але сьогодні вона завершилася. І ти став переможцем.
Епілог
Восени Данько й майстер Богдан покинули Хортицю й відправилися до Канева. Ще раніше до Києва у справах свого кобзарського цеху вирушив Будник з новим хлопцем-поводирем. Козаки Жила й Голота, який вже одужав, провели Данька з батьком до високого степового кургану й там попрощалися.
Високі степові трави хилилися під легким, але вже прохолодним вітерцем. Промені осіннього сонця фарбували їх в тяжкі багряні кольори.
Данько їхав, із хвилюванням очікуючи на зустріч зі своєю матір’ю. Події цього літа повільно проходили перед його уявою. Він став мовчазним останнім часом. Занадто багато приголомшливих пригод довелося йому пережити, багато доброго й лихого побачити, дізнатися багато таємниць. Тому і їхав він на своєму коні, подарованому козаком Голотою, міркуючи над вічною таємницею Оберега.
Батько не заважав йому думати. Хто-хто, а майстер Богдан чудово розумів, що цих спогадів і міркувань вистачить його синові на все життя.
Нарешті, Данько перервав мовчанку й запитав:
— Батьку, а Оберіг відтепер буде діяти вічно? Зберігачам не прийдеться знову розділяти його?
Майстер Богдан задумався, шукаючи відповідь у своєму серці, а потім відповів:
— Знаєш, Даньку, здається мені, що Зберігачем Оберега є кожний, у чиєму серці є хоч його мала частка. Тобто любові до рідної землі та до свого народу. Тоді Оберіг здатний робити справжні дива. У Книзі Низовій записано, що наша земля й наш народ вічно будуть існувати, тож і Оберег Козацький буде існувати вічно. І завжди знайдуться його захисники.
Данько замислився над словами батька. Раптом він підняв голову і, посміхнувшись, хвацько промовив:
— А що, поспішати треба! Може пустимо коней чвалом?
— А чому б і ні? — посміхнувся майстер Богдан.
Вони пришпорили коней, і скакуни стрімко понеслися вперед. І якби хтось побачив здалека цих двох вершників, то здалося б йому, що сам степовий вітер несе їх над землею, і відчув би незламну міць у їхніх постатях.
Вихідні відомості
УДК 821.161.2-31
ББК 84(4Укр)6-44
Б 61
Білий Дмитро
Відлуння у брамі./ Костянтин Матвієнко. — К.: НАШ ФОРМАТ, 2013.
ISBN 978-966-97344-2-6
М 61
© Білий Д., 2013
© Мистецька агенція «Наш Формат», оригінал-макет, 2013
Літературно-художнє видання
Білий Дмитро
КОЗАЦЬКИЙ ОБЕРІГ
Редактор: Анастасія Богуславська
Коректор: Катерина Андрощук
Відповідальний за випуск: Антон Мартинов
Верстальник: Микола Савчук
ПП «Мистецька агенція Наш Формат»
Україна, м. Київ, 01032, пров. Бєлінського, 5,
тел./факс: (044) 273-29-17 e-mail: [email protected], www.nashformat.ua
Свідоцтво ДК № 4589 від 2.08.2013