Козацький оберіг - Дмитро Білий
Данько обережно натиснув на них, і двері піддалися. Хлопець обережно визирнув: від підвалу ввели сходинки нагору, які освітлював смолоскип десь у кінці довгого коридору.
«Мені би зброю або дьогтю!» — подумав Данько, але нічого, що хоча б нагадувало зброю чи дьоготь, йому в підвалі не трапилося. Про всяк випадок, згадавши козацькі хитрощі, Данько нахилився до землі, узяв добрячу пригорщу пилу і старанно намастив собі обличчя, не стільки для маскування, скільки для почуття власної безпеки.
Хлопець тихо піднявся по сходинках. Вони вели до ще одних дверей, над якими палав причеплений до стіни смолоскип. Хлопець підійшов до дверей і притулився до них, уважно вслухаючись до голосів, що чулися з двору. Голоси віддалялися. Було зрозуміло, що сторожа обходить садибу та її підвали.
Дочекавшись, коли голоси, віддаляться й затихнуть, Данько дорахував до десяти, відкрив двері й завмер. Прямо біля дверей сидів стражник. На щастя, він дрімав, опустивши голову на груди. Спис його був приставлений до стіни, долоня лежала на руків’ї кривого ятагану, що стирчав з-за пояса. Хлопець помітив руків’я ножа за халявою чобота стражника. Данько повагався хвилину, потім обережно протягнув руку і повільно витягнув короткий ніж — захалявник. Тепер зі зброєю в руках він відчув себе набагато певніше.
Данько перевів дихання й озирнувся навколо. Уздовж стін палало кілька смолоскипів, і при їхньому світлі хлопець зміг побачити просторий двір. Виявилося, що він щойно вибрався із підвалу для товарів, вихід з якого вів прямо на задвірки високого будинку. Данько здогадався, що саме в цьому будинку й жив Чалма-бек. Перед будинком росло декілька дерев, а посередині двору знаходився великий басейн, закритий зверху решіткою.
Час від часу з басейну доносилося хлюпання, наче великі тварини вовтузилися у воді. Данько згадав розповідь Жили про крокодилів-людожерів і похолов з жаху.
Намагаючись триматися подалі від страшного басейну, Данько прошмигнув до дерева й заховався під його стовбуром. І вчасно. Двоє вартових, тихо перемовляючись між собою, вийшли з-за рогу будинку і пройшли повз дерево, за яким ховався Данько. Один з вартових зупинився біля дерева, підняв з землі камінь, ледь не торкнувшись рукою хлопця, і пожбурив його в басейн. Там миттєво плеснуло й заворушилося щось тяжке й потворне. Вартовий засміявся, щось промовив до свого напарника, і вони пішли далі.
Данько дочекався, доки вартові зникнуть, і швидко підбіг до стіни будинку. Він вже збирався заскочити у дім, як двері повільно відчинилися, і з них вийшов… Чалма-бек! Данько, закритий відчиненими дверима, зіщулився й затамував дихання. Серце його калатало так, що хлопець не на жарт злякався, що його стукіт почує Чалма-бек. Данько відразу впізнав Чалма-бека, хоча бачив його лише раз, кілька років тому. Той стояв, тримаючи в руках палаючий смолоскип, і повільно оглядав двір. Одягнутий він був у довгий халат червоного шовку, розшитий чорними драконами. За поясом вельможі стирчав кривий кинджал у оздоблених дорогоцінним камінням піхвах.
Раптом Чалма-бек опустив поголену голову, його широкі плечі напружилися. Здається, що він відчував якусь приховану небезпеку. Данько схопився за Печать Зберігачів. Долоня його відчула тепло. Чалма-бек постояв трохи й пішов кудись углиб двору. Стражники, які з’явилися в цей час, побачили свого володаря і впали на коліна, ткнувшись головами в землю. Чалма-бек, не звертаючи на них жодної уваги, рішуче пішов далі. Данько, лякливо озираючись на нерухомих стражників, почав крадькома перебігати за ним, час від часу ховаючись за деревами.
Тепер він бачив, що Чалма-бек йде до непомітних на перший погляд залізних дверей у стіні великої башти, що тьмяно блищали при світлі смолоскипу.
Чалма-бек тицьнув зігнутим носаком свого чобота охоронця біля башти, і той, не підіймаючи голови поповз кудись у темряву. Чалма-бек витяг з-за пояса ключі й повернув їх у замку — двері зарипіли й відчинилися. Він озирнувся назад, хижо блимнувши поглядом з-під кошлатих чорних брів. Данько в цей час вже встиг заховатися за кущами, які оточували башту. Йому здавалося, що погляд бека наскрізь пронизує темряву. Данько мимоволі пригнув голову. Затримавшись на хвилину, Чалма-бек зняв зі стіни смолоскип і ступив до башти. Двері залишалися відчиненими, і Данько навшпиньках пробіг за ним. Вартовий так і сидів на землі, не піднімаючи голову, і Данько раптом зловив себе на думці, що теж хоче тицьнути його ногою.
Хлопець заскочив за двері і побачив, що полум’я смолоскипу, який тримає у руках Чалма-бек, зловісно блимає десь внизу. Луна від його кроків розносилася вздовж міцних кам’яних стін. Данько пішов по сходинках, обережно ступаючи босими ногами, немовби повільно входив у крижану безодню.
Данько спускався вниз, притискуючись спиною до стіни. Полум’я раптом щезло — Чалма-бек завернув у вузький тунель. Двері позаду Данька зарипіли й зачинилися. Данько злякано озирнувся, вичекав ще пару хвилин і продовжив повільно спускатись, обережно ступаючи на кам’яні сходинки.
Сходинки закінчилися, і хлопець побачив довгий коридор, уздовж стін якого коптили невеличкі лампи. Підлогу тут було викладено плитами білого мармуру, а на стінах виднілися мозаїчні картини. Данько придивився і йому стало недобре. Зображення були дуже старі, у деяких місця добряче облуплені, але більшість картин добре збереглися. Мозаїка, викладена руками давніх, ще античних майстрів зображувала воїнів у дивних панцирах і шоломах з гребнями, які билися між собою на великих аренах, оточені натовпами глядачів; він побачив полонених, яких пожирали дикі звірі чи вогнища; з жахом дивився на потворних богів із напівлюдськими напівзвірячими тілами, на жахливих істот, що падали з неба, хапаючи кігтями людей, які бігли широким степом. Над мозаїкою були написи грецькою та латинською мовами. При мерехтливому світлі ламп зображення на картинах тремтіло, і здавалося, що ці моторошні сцени оживали.
Данько пройшов уздовж тунелю, з жахом розглядаючи мозаїчні малюнки. Раптом почув тихий дитячий плач, що долітав з віконця, закритого іржавими ґратами. Хлопець підійшов, зазирнув до нього і, придивившись, побачив у півтемряві дівчинку, яка сиділа на кам’яній підлозі вузької камери. Це була Орися. Вона тихо плакала, опустивши голову й закривши обличчя руками. Хлопця вона не бачила. Данько розумів, що краще зараз до неї не озиватися. Він помітив у стіні двері, що вели до цієї камери, але на дверях висів тяжкий замок. Данько зітхнув і пішов
