Чорний альбатрос - Тамара Крюкова

Прошка лежав обличчям донизу, не в змозі поворухнутися. Ніколи в житті він так не втомлювався. Він почувався зовсім розбитим. Варто йому зробити найменший рух, як кожен суглоб віддавався болем.

Ледь Троян із Прошкою віддихалися, як до них підбігла Марика:

— От і все! Болото залишилося позаду, — радісно вигукнула вона, але, побачивши, як утомилися її супутники, співчутливо запитала: — Чи не в найбільшу трясовину ви заблукали? Як же вас занесло?

Побачивши Марику, Троян скипів від люті. Яка ж вона живуча! Бадьора і свіжа, навіть ніг не замочила, неначе перехід через болото був для неї лише розважальною прогулянкою. Що й казати, вдача завжди була на її боці.

— Коли ти помчала, не озираючись, ти про нас і не згадала, — з їдким докором мовив він.

— Але я не могла зупинитися. Ноги самі несли мене вперед, — виправдовувалася дівчинка.

— Легше звалити все на чаклунство, — презирливо кинув Троян.

У цей час Прошка знайшов у собі сили піднятися. Він, крекчучи, сів на траві й сказав:

— Досить сваритися. Головне, ми залишилися живими, і тепер все позаду.

Марика зойкнула й мимоволі відступила, дивлячись на Прошку переляканими очима.

— Хто ви?

— Як це хто? Ти що, своїх не пізнаєш? — сторопів Прошка й, помітивши на собі здивовані погляди супутників, запитав: — Чого ви на мене так витріщилися?

— За цю ніч ти значно подорослішав, — сказав Троян, ледве стримуючись, щоб не розсміятися.

Чубатий, кирпатий хлопчисько відразу перетворився на дідугана. І не дивно: адже він взяв на себе роки колишнього Верховного Чарівника.

«Жаль, що не всі», — подумав Троян і нагадав собі, що повинен вдавати співчуття.

Марика кинулася до друга.

— Прошко, милий, що з тобою?

— А що сталося? — дивувався Прошка, передчуваючи недобре.

— У тебе борода, — обережно сказала Марика.

Прошка опустив очі вниз і сторопів. У нього дійсно виросла сива борода до пояса.

— Ой! Це ще що таке? — злякався він, схопився за бороду рукою і з жахом побачив з тильного боку долоні роздуті жили й пігментні плями, які бувають у дуже старих.

— Ти постарів за одну ніч, — смутно сказала Марика.

— Ні! — вигукнув Прошка й схопився на ноги, але від різкого руху в нього вступило в поперек. Він застогнав і мимоволі зігнувся.

Троян не відчував співчуття. Нічого жаліти дурнів. Зрештою, роззява сам цього захотів. Його попереджали, щоб не ліз, куди не просять.

— Як же так? Що ж це? — ледь не плакав Прошка.

Він намагався зрозуміти, чому його спіткала така доля. Можливо, болотні вогні образилися й за нешанобливість зіграли з ним злий жарт?

— Це все кляті гнилушки! Вони наслали на мене закляття! — гірко вигукнув він.

Раптово Троян зрозумів, що з ситуації, яка сталася, можна отримати зиск. Це був непоганий привід посварити Марику з Прошкою й одночасно відвести від себе всі підозри.

— Винні не гнилушки, — сказав він і обернувся до Марики: — Це все через тебе. Якби не ти, ми б не потяглися за болотними вогнями.

— Але я знала, що це знак, — виправдовувалася дівчинка.

— Марика не винна. Вона ж не знала, що так трапиться, — заступився за неї Прошка.

— Знала чи не знала, але від неї одні нещастя. Недарма ящірка біля дороговказного каменя попереджала, що хтось із нас несе лихо, — сказав Троян, змірявши Марику сердитим поглядом.

Марика почувала себе такою винною, неначе дійсно була джерелом всіх лих. І раптом вона згадала про живу воду. От що допоможе зняти із Прошки закляття. Їй було невтямки, що Троян підмінив флягу. Дівчинка почала відстібати флягу з пояса, але від хвилювання руки тремтіли, і їй це ніяк не вдавалося.

Троян захвилювався. Тільки він знав, що вода в посудині несе смерть. Не те, щоб йому було шкода простодушного дурника, але отрута призначалася не для нього.

— Що ти збираєшся робити? — запитав він.

— Це жива вода. Вона допоможе Прошці стати таким, як раніше, — сказала дівчинка, витягла пробку й простягнула флягу Прошці.

— Випий.

Прошка хотів взяти в неї посудину, але тут втрутився Троян:

— Не думаю, що це допоможе повернути молодість. Живу воду варто б приберегти. Мало що трапиться в дорозі.

Прошка зніяковіло опустив руку:

— Твоя правда. Вода ще може знадобитися для крайнього випадку.

— Це і є крайній випадок! — тупнула ногою Марика. — Це моя провина, що з тобою сталося нещастя, і я хочу все виправити. Тримай.

Вона знову простягнула флягу Прошці.

У цей момент у височині почувся шерех крил. Діти задерли голови і побачили чорного альбатроса.

— Знову він. Що йому потрібно? — сердито сказав Прошка.

Раптово альбатрос каменем упав униз. Він