Чорний альбатрос - Тамара Крюкова
І тут Трояна осяяло: якщо він потоне, то душі Азара буде нікуди повернутися. Коли Азар довідається про це, йому доведеться прийти на порятунок.
— Ми з тобою нерозривно пов'язані! Якщо мене засмокче трясовина, то тобі ніколи не повернутися у світ людей! — голосно крикнув Троян.
Йому було невтямки, що Прошка прийняв заклик на свій рахунок. На відміну від Трояна, він ішов через болото без тягаря. Тієї миті, як з'явився альбатрос, Прошка майже наздогнав товариша по нещастю. Хода Трояна здавалася йому якоюсь дивною. Той рухався незграбно, неначе задкував. Спочатку Прошка вирішив, що йому це здається через мерехтіння болотних вогнів, але, підійшовши ближче, він переконався, що з якоїсь невідомої причини Троян задкував. Почувши його окрик, Прошка додав ходи.
— Зараз! Іду!
Тим часом чорний альбатрос чудово розумів, чиєї допомоги просить колишній Верховний Чарівник. Брехливий, підступний Агриппа чекав порятунку від того, хто колись був безмежно відданий йому, а тепер ненавидів його всією душею. Утім, старий маг не помилився. Він завжди вмів маніпулювати людьми. От і зараз він добре розумів, що його колишній учень витягне його з трясовини, тому що в нього не було вибору. Азар повинен був допомогти ворогові або загинути.
Альбатрос спікірував униз, вчепився пазурами в куртку Трояна й спробував витягнути його з болота. Ноша була надто важкою, але чорний альбатрос не здавався. Він бив крильми, знемагаючи від утоми і знову з усіх своїх пташиних сил рвався в небо. Здавалося, його спроби приречені на поразку, але якоїсь миті Троян відчув, як трясовина відпускає його.
«Урятований!» — зрадів він.
Прошка поспішав на порятунок, як міг. Із боку йому здавалося, що на Трояна напали. Чорний альбатрос так люто бив крильми й кричав, що сумнівів не залишалося: він намагається втопити Трояна. Тієї самої миті, коли Троян остаточно зрозумів, що небезпека позаду, Прошка підоспів на порятунок.
— Тримайся! Я тут! — крикнув він і шугнув чорного птаха: — Киш!
Троян розлютився. Хто просив цього ідіота втручатися не в свою справу? Не вистачало ще, щоб він злякав альбатроса.
— Іди! Відійди геть! — гнав Троян рятувальника-невдаху.
Прошка по-своєму витлумачив його слова. Він вирішив, що Троян зі шляхетності не хоче піддавати його небезпеці. Така самовідданість викликала повагу, і Прошка з новою силою накинувся на альбатроса. Він приловчився й вдарив птаха кулаком.
Від удару чорний альбатрос розтиснув пазурі, спікірував на болотну купину, а потім злетів у небо. Троян із жахом відчув, що трясовина неминуче засмоктує його у свої глибини. Чорний альбатрос піднімався дедалі вище. Надія на порятунок летіла разом із ним.
— Ідіоте! Навіщо ти це зробив?! Не лізь не у свою справу! — сердито накинувся Троян на Прошку.
Але наївний хлопчик геть забув про напуття господарки трясовини. Він почав тягти Трояна із трясовини, але той поринав усе глибше й глибше.
— Тримайся, я тебе витягну, — тремтячи від натуги, проговорив Прошка.
Дивлячись на його зусилля, вогневушки загомоніли:
— Кинь! Іди своїм шляхом. Не лізь, куди не просять.
— Краще б ви допомогли, тварини болотні! — спересердя вигукнув Прошка, не звертаючи уваги на їхні застереження. Як часто ми слухаємо слова й не чуємо їхнього змісту!
— Ти хочеш взяти на себе частину його вантажу? — запитали вогневушки.
Прошці б задуматися над їхнім запитанням, але він не надав значення балаканині болотних вогнів.
— Ага! — бездумно брякнув він.
Тієї самої миті йому вдалося ривком висмикнути Трояна із трясовини. Тепер болотний бруд діставав йому лише по щиколотку, зате сам Прошка по щиколотку пішов у болото.
— От бачиш, разом ми виберемося. Я тобі допоможу, — не сумував Прошка.
— Звичайно, — відгукнувся Троян.
Він, на свою величезну радість, зрозумів, що найстрашніше залишилося позаду. Троян не припиняв дивуватися дурості Прошки. Чого це той кинувся йому на допомогу? Адже він явно був небайдужий до дівчиська й ревнував. За логікою, він повинен був радіти тому, що суперник загруз у болоті. А цей дурило кинувся на допомогу. Воістину, вчинки людей часто залишали колишнього Верховного Чарівника у збентеженні. Однак зараз був не час і не місце для філософських міркувань.
Троян із Прошкою ішли, обхопивши один одного в тісних обіймах. Один дивився вперед, а інший назад. Іти ставало дедалі важче. Прошці здавалося, що все його тіло скуте веригами, які з кожним кроком ставали все тяжчими. Час від часу то він, то Троян послизалися і поринали по коліно в трясовину, і тоді один витягав іншого.
Прошка наївно вважав Трояна іншим, таким, на якого можна покластися. Звідки йому було знати, що той лише використовував його. Без його підтримки колишній Верховний Чарівник не міг перебратися через зачаровану трясовину. Прожиті роки тягли його донизу. Його вигляд міг обдурити людей, але не зачароване болото. Значення тут мала не зовнішність, а внутрішнє єство. Троян лише тілом був молодий, а в душі залишався глибоким старцем.
Іти ставало дедалі важче. Грузлий бруд піднімався вже вище колін. Мандрівники знесилилися й розуміли, що довго їм не протягнути.
Світало. Вогневушки одна за одною гасли. Із настанням дня їх полишала магія, і вони перетворювалися на прості гнилушки. Раптово
