Чорний альбатрос - Тамара Крюкова

Раптом поруч із першим вогником загорівся другий, потім третій, четвертий… Марика підвелася, щоб краще розгледіти, що то світиться у пітьмі. Троян негайно прокинувся. Навіть уночі він не дозволяв собі розслабитися й спав дуже чутко.

— Що трапилося? — насторожено запитав він.

— Там якісь вогні,— показала дівчинка. Троян також помітив удалині світло. Один за одним вогники запалювалися, затухали і загорялися знову. Від цього здавалося, що вони не стоять на місці, а блукають, як живі. Їхнє загадкове сяйво вабило своєю таємницею.

— Цікаво, що це таке? — мовив Троян, вдивляючись у темряву.

— Ходімо подивимося, — запропонувала Марика.

Троян не встиг і слова сказати, як вона розштурхала Прошку. Після денних пригод той спав молодецьким сном, як спить людина із чистою совістю.

— Га? Що таке? — підхопився Прошка, ледве продираючи очі.

— Дивися, вогники, — сказала Марика.

Прошка подивився туди, куди вказувала дівчинка, і позіхнув.

— Ну то й що?

— Треба подивитися, що це!

Прошка не схвалив пориву Марики.

— По такій темряві?! Ми точно в якийсь бурелом заблукаємо, а то й гірше.

— Правильно. Краще почекати до ранку, — підтримав Прошку Троян.

Він розумів, що вогні з'явилися не просто так, але Трояна не тягло ризикувати і вплутуватися в нові пригоди. Для того щоб вийти переможцем, йому було досить напоїти дівчисько мертвою водою.

Однак Марика не відступала.

— Невже ви не розумієте, що це знак?

Ми повинні довідатися, хто їх запалив.

Не чекаючи згоди супутників, дівчинка встала й обтрусила зі спідниці сухі ялинові голки.

— Зажди! Що за потреба так спішно зриватися з місця! Ранок мудріший за вечір, — спробував втримати її Троян, але Марика закрутила головою.

— Ранком вогні буде не видно. Я відчуваю, що нам треба туди йти, — сказала вона й попрямувала у бік вогнів.

Троян від досади скрипнув зубами й попрямував слідом. Дівчисько вперте, як віслюк. Йому неприємно бути в неї на короткому паску, але Троян боявся випустити Марику з поля зору.

— От же й упин їх не бере! Ні вдень, ні вночі спокою немає. Що там побачиш у темряві? — пробурчав Прошка й понуро поплівся за ними.

У темряві йти лісом було нелегко. Діти пробиралися майже навпомацки. Там, де вдень можна було обійти перешкоди, уночі доводилося лізти напролом. Прошка й Троян кілька разів пропонували кинути марне переслідування невідомо чого, але Марика вважала, що нерозумно здаватися, коли до вогнів рукою подати. Однак це була оманна близькість. Відстань не скорочувалася.

Вогники вели їх далі й далі в ліс. Раптом хащі скінчилися. Попереду простиралося болото. Із заростей осоки стирчали оксамитові голівки рогозу. Подекуди височіли купини, на яких росли тонкі, криві берези. Вогники танцювали прямо під деревами.

— Цього варто було очікувати. Заблукали в трясовину, — крізь зуби процідив Троян.

— У Трясовину Прожитих Років, — підхопив нестрункий хор тоненьких голосочків.

Швидкі вогники вмить оточили мандрівників. Зблизька вони виявилися маленькими чоловічками, схожими на тих, котрих митецькі майстри вирізують із корчів і кореневищ. Малесенькі виродки світилися в темряві.

— Цур мене! Та це ж гнилушки! — вигукнув Прошка.

— Називай нас вогневушки. Це нам більше до вподоби, — загомоніли чоловічки.

— Хрін за редьку не солодший, — пробурчав Прошка.

Живучи в селі, він чув чимало історій про підступність болотних вогнів. Уночі ті намагалися заманити мандрівників у трясовину, звідки не було вороття. Прошка повернувся до Марики й невдоволено буркнув:

— Казав, треба зачекати до ранку. Пішли б, як розумні люди, і в болото б не втрапили.

Почувши його слова, вогневушки захихотіли:

— Хоч розумний, хоч недоумок, повз нас нікому не пройти.

— Так уже й не пройти? — посміхнувся Троян. — А якби ми попрямували в інший бік?

— У який бік не йди, від себе не втечеш, — навперебій заговорили болотні вогні.— Буває, задумає хтось розпочати нове життя, зі старим попрощається, наче непотрібне дрантя відкине. Ну, думає, тепер я інша людина, так ні. Прожиті роки нікуди не подінеш. Одежинка нова, а під нею те саме, що й колись.

Троян прикусив язик. Він чудово зрозумів натяк. Із цими виродками треба було триматися напоготові, щоб не бовкнути зайвого.

— Чого ви від нас хочете? — запитала Марика.

— Ми нічого не хочемо. Це ви хочете через болото переправитися. А без провідників вам не обійтися.

— Чи не ви нам у провідники набиваєтеся? — запитав Прошка.

— Ми, ми, — закивали болотні вогні.

— Пропонувала кішка мишці колискову проспівати, — тужно промурмотів Троян, а Прошка підтакнув:

— От-от! На вас покладатися, що в петлю лізти.

— Так без нас же вам не обійтися, — нахабно заявили вогники. — Ми покажемо найкоротший шлях. А самим вам, скільки не блукайте, до краю болота просто так не дійти. І що довше блукаєте, то болото стає ширшим.

— А