Чорний альбатрос - Тамара Крюкова

— Ну ти, лупата! Досить мене лякати. Якщо знаєш про мій вік, то тобі відомо й те, кому я служу.

Троян схопив жабу за задню лапу й підняв догори. Жаба безпомічно засмикалася вниз головою. Болотні вогні дрібно затремтіли, від чого світло в комірці тривожно запульсувало.

— Пусти, кхе-кхе. Не від мене залежить, кого через болото проводити, а кого в трясовині згубити. Так споконвіку заведено. Моя справа напучення дати, — заголосила господарка трясовини.

Відчувши свою перевагу, Троян самовдоволено посміхнувся. Коли черпаєш сили в Мороку, можна не боятися підступу болотної погані.

— На кожен закон є виняток. От і підкажи мені лазівку, як через болото перейти й не загинути. Говори, лупата! — наказав він і струснув жабу сильніше.

Та схлипнула й квапливо заговорила:

— Тебе може врятувати той, у кого ти вкрав молодість. Якщо він тебе з болота витягне, то частину вантажу на себе візьме.

Троян розімкнув пальці. Жаба хлюпнулася черевом на земляну підлогу. Троян озирнувся в пошуках виходу, але з усіх боків його оточували земляні стіни із врослими в них кореневищами.

— Задумала потішатися наді мною? — крізь зуби сказав він.

— Я тут ні до чого. Двері зачаровані. Перш ніж піти, відповідь дай, що для тебе важливіше: минуле, сьогодення чи майбутнє?

— Звичайно, минуле, — не замислюючись, відповів Троян.

Як він тужив за тими часами, коли йому була підвладна магія! А хто він тепер? Блукач. Сьогодення було хитким і безрадісним, а майбутнє мрячним і непередбачуваним.

— Нехай буде по-твоєму, — квакнула господарка трясовини, — твоїм провідником буде минуле.

І Троян відразу побачив вихід. Він відкинув завісу з мохів, озирнувся на жабу, погрозив їй пальцем і, задкуючи, вийшов назовні.

Під ногами чавкнув бруд. Троян хотів повернутися спиною до виходу, але, на свій жах, зрозумів, що не може й мимоволі продовжує задкувати, як рак. Йому було невтямки, що, вибравши провідником минуле, він міг дивитися тільки назад.

Прошка зайшов до господарки трясовини слідом за Трояном і також здивувався, не знайшовши в комірці ні Марики, ні Трояна. Тільки непосидючі вогники танцювали навколо, від чого по стінах бігали нервові тіні. Прошка не відразу помітив велику жабу на корчі.

— Кхе-кхе! Тебе що сюди занесло! — людською мовою сказала жаба.

Прошка вже звик нічому не дивуватися, і все-таки йому відібрало мову, коли він побачив незвичайну співбесідницю. Жаба докірливо продовжувала:

— Сидів би вдома, горя не знав. Так ні ж! Схотілося магом стати. А тепер сам сьорбай цей компот. От що буває з тими, хто не своєю дорогою йде.

— Знав би де впасти, соломки би підстелив. А тепер куди подітися? Назад дороги немає,— похнюпив голову Прошка.

— Не журися, — заспокоїла його господарка трясовини. — Тобі болото пройти — раз плюнути. Тільки добре запам'ятай: свою справу знай, а в чужу носа не пхни. Не лізь, куди не просять.

— Запам'ятаю, — кивнув Прошка.

— А тепер скажи, що для тебе важливіше: минуле, сьогодення чи майбутнє. Але гарненько подумай.

— Тут і думати нічого. Майбутнє,— випалив Прошка.

— Це чому ж так?

— Минуле пройшло і травою поросло, а в сьогоденні одні неприємності. Заради майбутнього й терплю. От повернуся додому, тоді й почнеться справжнє життя, — мрійливо сказав Прошка.

— Якщо так, майбутнє тобі провідником стане, — сказала напутнє слово господарка трясовини.

Прошка з полегшенням вискочив назовні й наступив у мокротиння. Він хотів подивитися собі під ноги, але ж ні. Як він не силкувався, погляд його був спрямований тільки вперед.

Навколо стояла непроглядна темрява. Лише далеко попереду мерехтіла малесенька зірочка — це йшла в супроводі вогневушок Марика. За нею на достатній відстані випливав Троян. Прошка образився, що його не почекали. Утім, через болото кожний ішов сам по собі.

Вогневушки жваво стрибали з купини на купину, розганяючи попереду темряву. Правда, Прошка волів би дивитися під ноги. Іти майже наосліп було нелегко: то на купину наступиш, а то провалишся у воду по саму щиколотку, тільки й дивися, загрузнеш. Щоправда, господарка болота напророчила, що він мине трясовину без зусиль, але хіба можна вірити обіцянкам жаби?

Найважче йти було Трояну. Минуле виявилося найгіршим провідником. Той, хто живе, озираючись назад, не бачить, куди йде. Троян продовжував задкувати, не в силах розвернутися. Але це було півбіди. Прожиті роки давалися взнаки. Іти ставало дедалі важче. Трояну здавалося, що до його ніг прив'язані пудові гирі. Він із натугою пересував ноги, з кожним кроком поринаючи дедалі глибше в трясовину. Троян корив себе за те, що не розправився з дівчиськом відразу, а потрапив під її вплив і вирушив у болото. Але зробленого не повернути. Подарунок Мороку виявився марним.

На озброєнні колишнього Верховного Чарівника залишилися лише підступництво й обман, але як вони можуть витягти його з трясовини?

Раптом він почув шерех крил і знайомий сумний лемент. Колись цей звук викликав у нього страх і злість, а зараз змусив серце радісно забитися. Із появою альбатроса у Трояна