Американські боги - Ніл Гейман

Ще подали м’ясний фарш із рисом, загорнутий у капустяний лист. Втім, капуста була настільки штивною, що розрізати її так, аби не розсипати рис і м’ясо по всьому килиму, було справжнім, як висловлювався Чорнобог, іскуством. Тінь невпевнено колупав свій голубець виделкою.

— Ми зіграли в шашки, — оголосив Чорнобог, відрізаючи собі ще один шматок тушкованого м’яса. — Я і наш молодий гість. Він виграв одну партію. І я виграв одну. Оскільки він виграв, то я погодився піти з ним та Середою і допомогти у їхньому безумстві. А оскільки виграв я, то після того, як це все закінчиться, я зможу забити цього молодого чоловіка ударом кувалди.

Обидві Зорі поважно кивнули.

— Так шкода, — сказала Вечірня Зоря. — Якби я вам ворожила, то передбачила б для вас щасливе і довге життя, і діточок побільше.

— Тому з тебе така хороша ворожка, — сказала Ранкова Зоря. Вона виглядала втомленою, так, ніби засиділась допізна і має докладати зусиль, щоб не заснути. — Ти найсолодше брешеш.

Це була довга вечеря, але коли вона закінчилася, Тінь не почувався ситим. Тюремна їжа була препаскудною на смак, і все одно він радше поїв би тюремної їжі.

— Було дуже смачно, — озвався Середа, який, на відміну від Тіні, змів свої страви з очевидним задоволенням. — Дякую вам, пані. А зараз прошу мене пробачити, але настав час попросити вас порекомендувати нам пристойний готель поряд.

— Навіщо вам готель? — Вечірня Зоря виглядала обуреною. — Хіба ми не ваші друзі?

— Я не насмілюсь вас настільки обтяжувати...

— Ви не обтяжите, — перебила Ранкова Зоря, граючись із пасмом свого неймовірно золотого волосся, а тоді позіхнула.

— Ти можеш спати у кімнаті Білобога, — звернулася Вечірня Зоря до Середи. — Вона стоїть порожня. А вам, молодий чоловіче, я постелю на цьому дивані. Буде зручніше, ніж на царській перині, обіцяю!

— Це дуже мило з вашого боку, — відповів Середа. — Ми погоджуємось.

— І заплатите ви не більше, ніж заплатили б у готелі, — продовжила Вечірня Зоря, переможно глянувши на гостей. — Сто доларів.

— Тридцять, — сказав Середа.

— П’ятдесят.

— Тридцять п’ять.

— Сорок п’ять.

— Сорок.

— Харашо. Сорок п’ять доларів, — Вечірня Зоря перехилилася через стіл потиснути Середі руку, а тоді взялася прибирати посуд зі столу.

Ранкова Зоря позіхнула — так широко, що Тінь перелякався, чи не вивихне вона собі щелепу, — оголосила, що йде спати, бо інакше ризикує впасти лицем у пиріг і заснути прямо за столом, і побажала усім добраніч.

Тінь допоміг Вечірній Зорі зібрати посуд і віднести його на крихітну кухню. На диво, під раковиною знайшлася старовинна посудомийна машина, і він поскладав тарілки до неї. Зоря заглянула йому через плече, голосно зітхнула і витягла з машинки дерев’яні миски з-під борщу.

— Це в раковину, — сказала вона.

— Вибачте.

— Не треба вибачатися. А тут у нас пиріг, — Зоря нахилилася до духовки.

Пиріг — яблучний — купили в магазині і розігріли в духовці, і він був дуже, по-справжньому смачний. Вони вчотирьох з’їли пирога з морозивом, а тоді Вечірня Зоря попросила всіх вийти з вітальні і постелила для Тіні на канапі. Спальне місце виглядало дуже зручним.

Середа заговорив до Тіні у коридорі:

— Те, що ти зробив тоді, оця гра в шашки...

— Так?

— Ти молодець. Дуже, дуже велика дурниця з твого боку. Але ти молодець. Спокійних снів.

Тінь почистив зуби і вмився холодною водою у маленькій ванній кімнаті, а тоді повернувся у вітальню, вимкнув світло і заснув ще до того, як його голова торкнулась подушки.

У Тіневому сні лунали вибухи: він вів вантажівку мінним полем, і бомби злітали в повітря обабіч його шляху. Вітрове скло розлетілось на друзки, і він відчув теплу кров, що стікала обличчям. Хтось на нього репетував.

Куля прошила його легеню, куля роздробила хребет, ще одна застрягла в плечі. Він відчув кожну з них. Він впав на кермо.

Після останнього вибуху настала темрява.

«Я, певно, сплю, — подумав Тінь, сам-один у темряві. — Але, здається, я щойно помер». Він згадав дитячу страшилку, якій довгий час вірив. Мовляв, якщо помреш уві сні, то це станеться і в реальному світі. Він, однак, не почувався мертвим. Спробував розплющити очі.

Перед вікном маленької вітальні стояла жінка, спиною до нього. Серце на мить провалилося кудись униз, і він наважився подати голос:

— Лоро?

Вона повернулася до нього, і місяць осяяв її профіль.

— Вибач. Я не хотіла тебе розбудити, — Тіні довелося напружити слух, щоб зрозуміти, що в неї теж був ледь помітний східноєвропейський акцент. — Я піду.

— Ні, все гаразд. Ти мене не розбудила. Мені приснився сон.

— Так. Ти кричав і стогнав. Я вагалася, чи слід тебе розбудити, але зрештою вирішила, що не треба.

Її волосся, освітлене тільки місяцем, здавалося таким білим, ніби з нього повицвітали геть-усі кольори. На ній була тонка бавовняна нічна сорочка з високим мереживним комірцем і довгим подолом, що замітав підлогу. Тінь остаточно прокинувся і сів на ліжку.

— Ти Зоря Опів... — завагався. — Третя сестра, що спала?

— Да, я Опівнічна Зоря. А ти Тінь, да? Мені про тебе сказала Вечірня Зоря, коли я прокинулась.

— Так, це я. А на що ти дивишся там?

Зоря глянула на нього і жестом запропонувала приєднатися до неї коло вікна. Коли він почав одягати джинси, вона відвернулася. Він підійшов до неї. Здалося, ніби він пройшов більшу відстань, аніж можливо було у такій маленькій кімнатці.

Він не міг розібрати її віку. Її шкіра на вигляд була гладенька, очі — темні, вії — довгі, біле волосся спадало до талії. У місячному світлі кольори блякли і здавалися привидами себе справжніх. Вона була вищою за своїх сестер.

Опівнічна Зоря подивилася на нічне небо:

— Я дивилася туди, — показала на Великий Віз. — Бачиш?

— Так, Велика Ведмедиця.

— І так теж можна назвати. Але там, звідки я родом, бачать по-іншому. Я збираюся посидіти на даху. Складеш мені компанію?

— Напевно.

— Харашо.

Вона підняла віконну раму і вибралась босоніж на пожежну драбину. З вікна повіяло холодом. Щось непокоїло Тінь, але він не міг зрозуміти, що, він завагався,