Американські боги - Ніл Гейман

Місцеве засідання присяжних визнало Хорнера винним, і, як тоді буденно називали цей жорстокий акт, його позбулися, над Ессі ж суддя зглянувся — чи то через її вік, чи через каштанові кучері — та засудив її до перевезення терміном у сім років. Вона мала перетнути океан на кораблі «Нептун», яким командував такий собі капітан Кларк. Отже, Ессі відправилася у провінцію Кароліна, дорогою туди вона зазналася з тим самим капітаном і переконала його одружитися з нею — вони мали повернутися назад до Англії та поселитися у домі його матері в Лондоні, де ніхто її не знав. Вояж додому, після того як людський вантаж обміняли на тютюн та бавовну, був мирним та щасливим: капітан та його наречена, мов пара ніжних голубок чи метеликів, не могли ні на мить відірватися одне від одного, обмінюючись ласкавими словами, доторками та подарунками.

У Лондоні капітан Кларк поселив Ессі зі своєю матір’ю, яка у всьому ставилася до неї, як личить ставитися до нової синової дружини. Вісім тижнів потому «Нептун» відплив знову, і мила молода наречена з каштановим волоссям махала чоловікові на прощання з причалу. Потім Ессі повернулася у свекрушин дім — де, поки стара жінка кудись відійшла, привласнила собі відріз шовку, кілька золотих монет і срібний горщик, в якому та тримала ґудзики. Заволодівши чужим добром, Ессі розчинилася в нетрях Лондона.

Протягом наступних двох років Ессі виросла до майстерної крадійки, і у складках її широких спідниць можна було віднайти багато грішків — переважно у вигляді відрізів шовку та мережива, поцуплених у магазинах. Вона жила повним життям. Доля, при всій її мінливості, була прихильною до Ессі, і дівчина дякувала за це створінням, розповіді про яких чула в дитинстві, — піксі (котрі жили, як вона була переконана, і у Лондоні також). Вона ніколи не забувала щоночі залишати дерев’яну миску молочка на підвіконні, хоч усі друзі та подруги сміялися над нею. Ессі, втім, сміялася останньою, залишаючись здоровою та рум’яною, коли вони одне за одним підхоплювали різні болячки, від віспи до гонореї.

До двадцятиліття залишався рік, коли доля завдала нищівного удару: у «Схрещені видельця», таверну на розі Фліт-стріт та Беллярду, де Ессі бавила вечір, зайшов молодий чоловік, свіжоспечений бакаляр Університету, і всівся грітися коло вогнища. «Оце так! Жирненька здобич», — подумала Ессі та примостилася собі коло юнака, примовляючи компліменти. І от вона однією рукою гладить його коліно, іншою — набагато ніжніше — шарудить по тілу в пошуках золотого годинника, аж він уважно дивиться їй у вічі, і її серце тьохкає, а потім болісно стискається, коли вона впізнає небезпечну блакить літнього неба перед бурею, а панич Бартолом’ю звертається до неї на ім’я.

Її доставили у Ньюґейт, головну в’язницю Лондона, і звинуватили в самовільному поверненні із заслання. Коли зачитали обвинувачувальний вирок, ніхто не здивувався, що Ессі попросила помилування на тій підставі, що вона буцімто при надії, приголомшило місцевих матрон, яким доручали перевіряти такі заяви (зазвичай нічим не підтверджені), те, що дівчина дійсно чекала на дитину, і їм довелося це визнати. Ессі, втім, відмовлялася назвати батька.

І ще раз її смертний вирок пом’якшили до перевезення — цього разу довічного.

Тепер її віз корабель під назвою «Русалка». Окрім Ессі, «Русалка» транспортувала ще дві сотні арештантів, якими по вінця набили трюм — ніби підводу вгодованими поросятами у базарний день. У страшній тісноті, де часто не було місця, щоб сісти, — не кажучи про те, щоб лягти, — лютували дизентерія і лихоманка. Одна жінка померла при пологах у задній частині трюму, і її тіло ніяк не могли передати вперед, настільки щільно всі стояли, довелося викидати і її, і дитину через крихітний ілюмінатор на кормі, прямо в збурене похмуре море. Ессі була на восьмому місяці, і те, що вона зберегла дитину, було дивом. Тим не менше, дитину вона зберегла.

Усе подальше життя її переслідували кошмари про цю подорож у трюмі: вона щоразу прокидалася з криками, і щоразу в її горлянці затримувався післясмак від смороду, який там панував.

«Русалка» пришвартувалася в Норфолку, Вірджинія, і контракт Ессі відкупив «дрібний плантатор», тютюновий фермер на ім’я Джон Річардсон. Його дружина померла від лихоманки через тиждень після народження дочки, і він мав потребу в годувальниці і служниці, яка порядкувала б на його невеликому господарстві.

Ось так і вийшло, що новонароджений син Ессі, якого вона назвала Ентоні — на честь, як вона стверджувала, хлопчикового батька і її покійного чоловіка (навряд чи хтось у цих місцях міг зловити її на брехні, і вона це розуміла, та й справді, може вона і зазналася з яким-небудь Ентоні раз чи два) — смоктав молоко матері поряд із Філлідою Річардсон. Дитину наймача Ессі завжди прикладала до грудей першою, і дівчинка виросла здоровою, високою та сильною, її ж власний син ріс хирлявим та слабим на тому, що залишалося.

А разом із молоком діти всмоктували казки, які розповідала Ессі: про стукачиків, і про блакитних ковпачків, що живуть у глибинах шахт, і про Букку, найхитрішого духа з-поміж їх усіх, набагато небезпечнішого, аніж руді кирпаті піксі: для нього на березі завжди залишали першу рибу з вилову, а коли приходили жнива, для нього в полі залишали свіжоспечену хлібину, щоб урожай був щедрим. Вона розповідала їм про яблуневих дідів — старі дерева, які вміли говорити, коли мали на те настрій: їх треба було поштувати найпершим сидром з кожного врожаю, виливаючи його під коріння в надвечір’я нового року, і тоді яблука в цей рік родили добре. Вона співала їм, мелодійною і протяжною корнуольською вимовою, традиційного віршика про дерева, яких слід було остерігатися:

В’язне в’яз у тяжких думах,

Дуб лютує грізно,

А верба йде назирцем

Не гуляй ти пізно

Вона розповідала їм усі ці речі, і вони вірили — бо вона сама вірила.

Справи на фермі йшли добре, а Ессі Тріґаун щоночі виставляла на поріг задніх дверей мисочку з молочком для піксі. І от за вісім місяців бажання привело Джона Річардсона до дверей спальні Ессі, і він постукався тихенько та запитав про милість, якою жінка може ощасливити чоловіка, і змушений був вислухати, наскільки Ессі приголомшена та ображена такою пропозицією, — щоб вона, бідна вдова, та ще й на положенні служниці, яке