Ігри Патріотів - Редгрейн Лебовскі

– Орфей, рано радієш, – прошепотіла дівчина, дістаючи меч, і не відриваючи погляду від старого розбитого фонтану, що знаходився посеред галявини.

Передчуття не підвело – між руїнами майнула примарна пляма, схожа на таємничого привида, і хоча вона була в зоні видимості всього якусь мить, Софі встигла роздивитися біле платтячко.

– В чому справа? – насупився Орфей, очікуючи нової хвилі тремтіння землі.

– В маленькій дівчинці.

– Що?

– За фонтаном хтось є, – Софі міцніше стиснула зброю в руках, – Виходь! – звеліла вона, підвищивши голос.

– Там нікого немає. Тобі здалося… – почав було Орфей, але коли невпевною ходою до них вийшла дівчинка років восьми, затих.

– Я тільки хочу потоваришувати, – мовила вона відчуженим тоном. Вигляд у дівчинки був такий, наче вона блукала тут не перший день.Темні кола під очима контрасно виділялися на фоні блідого обличчя та знекровлених губ.

– Ага, як би не так, – Орфей однією рукою потягнувся за сокирою, яку позичив з арсеналу Софі, а іншою непомітно дістав з-за поясу мисливський ніж.

– Що ти робиш? – здивувалася дівчинка. – Ви бачили Пухнастика? Я шукаю Пухнастика.

– Нічого особистого, але четверте правило класичних страшилок говорить: якщо вночі з лісу до тебе виходить підозріла малявка – або давай драпака, або вали цю тварюку до бісової матері.

І не чекаючи відповіді, Орфей точним рухом метнув ніж, поціливши їй прямісінько у горло. Похитнувшись, дівчинка впалана землю.

– І мій варіант: демон-хамелеон, – тихо озвучив він.

– Зараз дізнаємося, – Софі підійшла до тіла, спостерігаючи, як воно прямо на очах, перетворюється на порох. – Ти правий.

– А де один… – Орфей затнувся.

– …Там і його зграя. От лайно!

Дикий, не людський вереск пронизав повітря. Від несподіванки мисливці завмерли, затамувавши подих. Хамелеони полювали зграями, в яких налічувалося до півсотні осіб. Від цієї думки у Софі спітніли долоні. Нестямний крик, відлунням розходився між деревами, наближався, з кожною секундою все більше нагадуючи ридання. Продираючись крізь чагарники, на галявину вибігли дві постаті. Не помітивши мисливців, які стояли за фонтаном, вони кинулися у протилежні сторони.

Софі жестом підкликала Орфея:

– А це не схоже на хамелеонів.

– Еге ж. Бенсон, дай вгадаю, нам потрібно наздогнати хоча б одного із них?

– Молодець, схоплюєш на льоту, – вона посміхнулась, обійшовши фонтан.

– Софі…

– Так?

– Тільки не відходь далеко. Патрік знесе мені голову, якщо з тобою щось станеться.

Вона промовчала, подумавши, що нічого обіцяти не може. Орфей не відставав, прикриваючи тил. З усіх боків громадилося сміття, проржавілі огорожі, гнилі дошки, скло і купа іншого дрібного мотлоху, а старі скульптури височіли по обидва боки безмовними спостерігачами. Раптом хлопець схопив Софі за лікоть. У напівтемряві його сріблясте волосся і бурштинового кольору очі виглядали фантастично, майже нереально.

– Що таке?

– Тихо.

До них хтось наближався. Кроки було чути все виразніше, як і важке дихання навперебій зі схлипуваннями. Перестрибнувши уламки розваленого ангела, прямо на них вилетіла дівчина. Її руде волосся розвівалося на ходу, щоки блищали від сліз, а роздерті до крові руки були міцно притиснуті до грудей. Вона перелякано завмерла, побачивши мисливців. Софі від здивування, мало не випустила меч.

– Дороті? – видихнула вона.

– Софі? Орфей? Це ви? О, боже, не можу повірити, це справді ви! – нова хвиля плачу і тремтіння захлеснула Дороті, і вона опустилася на коліна.

Софі кинулася до неї:

– Як?.. Як ти тут опинилась?

Орфей приголомшено мовчав. Допомігши Дороті підвестись, він підтримував її, обхопивши за талію. Вона уривчасто заговорила, намагаючись не зірватися на крик:

– Мій друг… Це мало бути побачення. Він привів мене сюди… А потім всі зненацька зникли, і тільки ці… Монстри і якісь божевільні! Повно демонів! І тепер, я не знаю де він… Послухайте, неможна тут залишатися. Вони женуться за мною! Вони знайдуть нас, знайдуть! Благаю, йдемо звідси…

– О, кращого місця для побачення сьогодні годі було й придумати, – Софі важко зітхнула. Ситуація вимагала блискавичного рішення. Що робити далі? Куди йти? Чим далі, тим гірше. Та й Дороті має рацію, залишатися тут небезпечно, адже опинитись в лапах чудовиськ на чолі з Йян-ті – багато радості!

Такі моменти у своїй роботі Софі ненавиділа найбільше. Незнання вибивало з колії, змушуючи думки гарячково крутитися в голові. Де її друзі? Чи вдалося їм вибратися з парку? Взагалі – чи живі вони? Невже хтось із них виявився зрадником? Ця отруйна думка боляче кольнула в саме серце. Вона б багато віддала за можливість отримати відповідь хоча б на одне питання.

– Так, хто женеться за тобою? – запитання Орфея, адресоване Дороті, вирвало Софі з роздумів

– Я не знаю… Якісь люди… І вони увесь час говорили про Патріотів, – крізь сльози почала Дороті. – Їх тут близько дюжини. І у всіх на чолі намальований якийсь знак, тож впізнати їх не важко. А демони їх не чіпають… Покваптеся, будь ласка! – Дороті поспіхом витерла очі, розтерши кров з долонь по всьому обличчі.

– Дороті, опануй себе. З нами ти в безпеці.

– Але… Вони зовсім близько! Я їх чую! Я тут більше не залишуся! Ой… – Дівчина похапцем відбігла до найближчих кущів, де її знудило.

– Гаразд, – Орфей насупився і поглянув на Софі, – давай виведемо її з парку і повернемося за нашими.

З чагарників, звідки кількома хвилинами раніше з'явилася Дороті, донісся хрускіт зламаних гілок. Дівчина не брехала, хтось її дійсно переслідував. Софі з Орфеєм перезирнулись і приготувалися до бійки. Орфей, спритно крутнувши сокиру в руці, сказав:

– Якщо це та мерзенна ящірка, то маю зауважити, що вона несеться немов пара розлючених оленів.

– Не забувай, що вона і плюється як верблюд.

– Дякую, що нагадала.

Нарешті, кущі розсунулися і перед ними, важко сопучи і чортихаючись, вималювалися Патрік і Захарія. Побачивши друзів, вони помахали руками і зупинилися, намагаючись якомога скоріше привести дихання в норму.

– О…Оу! – Орфей розслаблено опустив зброю.

Софі з полегшенням зітхнула і підійшла до хлопців. Нарешті Патрік був тут, живий і неушкоджений!

– Дороті, поясни, в чому твоя проблема? – прохрипів мисливець. – Як здавати іспит з фізичної підготовки, то виявляється, що навіть моя прабабця бігає швидше, а коли ми хочемо допомогти, то за тобою не вженешся. –