Ігри Патріотів - Редгрейн Лебовскі
– Що? Морально постраждала сторона? – Софі не вірила своїм вухам. Ще б зовсім трохи і друга шишка влучила б в його порожню голову! Вона голосно вилаялась.
Зак стенув плечима, і перевів погляд на свої черевики.
– Ну, а як ти думала? Моє самолюбство дало тріщину. Неприємно, коли дівчина, з якою проводиш ніч, навіть не пам’ятає тебе.
– Зараз у тебе череп дасть тріщину, ідіот! – прошипіла Софі і подалась вперед, але хлопець відступав з кожним її кроком. Зрозумів же, гівнюк, що неможна її підпускати. Так діла не буде. Зупинившись і шумно втягнувши повітря, мисливиця затулила обличчя руками.
«Заспокойся. Заспокойся, Софі. Він хоче розважитися, то підіграй йому. Підіграй…» – думки в голові повільно прояснялися, і, нарешті, опанувавши себе, вона змінила тактику. Додавши в голос смиренності та приреченості, дівчина промовила майже пошепки:
– Добре, що ти конкретно хочеш?
Захарія не відповідав, уважно спостерігаючи за нею і відчуваючи підставу. Витримавши випробування поглядом, Софі тріумфально відзначила про себе, що він клюнув. От і попався!
Хлопець примружився.
– І часто тебе так переклинює?
– Коли я розумію, що у мене немає шансів вийти сухою з води. Тож, краще швидко кажи, що хочеш і покінчимо з цим. Сюди будь-якої миті повернеться Орфей.
– Ти маєш рацію… То як? Одна послуга. Нічого такого, що могло б тобі не сподобатися.
Софі придушила бажання зірватися з місця і накинутися на ловця. Опустивши голову, вона обережно ступила кілька кроків в його бік. Хлопець завбачливо позадкував, але дівчина підняла руки, демонструючи, що нічого не робитиме. Зустрівшись з ним поглядом, Софі зрозуміла, що можна не зупинятися. Він не зрушив з місця, очевидно, його зацікавив такий поворот подій.
Софі наближалася повільно, подумки благаючи, щоб Орфей в кущах вирішив заспівати на біс і бажано з підтанцьовкою. Зак вперся спиною у живопліт – відстань між ними скорочувалась. Софі відчула тепло його тіла, запах – дивовижний аромат сонця та вітру. Хлопець був на голову вищий, тож довелося стати навшпиньки. Софі зупинила погляд на губах. Його дихання, спочатку рівномірне і спокійне, тепер стало уривчастим, а серце пришвидшено забилося. Вона нахилилася ще ближче. Їхні губи майже торкалися. Така наполегливість остаточно вибила хлопця з колії. Софі витримала паузу… І, щосили, заїхала йому під ребра. Він зігнувся вдвоє, здавлено вилаявшись на незнайомій мові.
– Це підло, – покінчивши з лайкою, процідив він.
– Дідька лисого! Підло те, що робиш ти… Ось тепер ми домовились, – відрубала дівчина. Крутнувшись на місці, вона попрямувала до Орфея, який вже ломився крізь кущі назад.
– Софія, – здавлено покликав Зак. – Це вдруге. На третій раз я дам здачі.
– Матиму на увазі, – докинула дівчина, не озираючись.
– У нас глухо, – повідомила Іва, коли вони зустрілися, обійшовши озеро.
– Аналогічно, – кивнула Софі. – Схоже, нас пошили в дурні.
Кук схрестив руки на грудях і невдоволено заявив:
– Ми оглянули лише третину парку!
– Можемо хоч цілу ніч тут вештатись, і це нічого не дасть. Скульптури НЕ пронумеровані, бовдур, – вставив своїх п’ять копійок Орфей. – Може, десь в кишені у тебе завалялася карта з планом території, і чому я дуже сумніваюся.
– Хм… Дивно, – пробурмотів Захарія.
– Що? – Патрік повернувся до нього.
– Я бачу цих людей за сьогодні вже втретє, – він кивнув в бік групки туристів у жовтих футболках. – І увесь час вони попереду нас, хоча й не проходили повз. І кожного разу їхні дії повторюються. От погляньте, зараз той худорлявий хлопець спіткнеться, і розіллє коктейль на спину жінці з фіолетовим волоссям.
Не минуло й десяти секунд, як сталося все, озвучене Заком. Софі машинально потяглася за мечем, але Патрік зупинив її, жестом велівши не рухатись.
– Тут тільки вони такі, з привітом, чи ще хтось? – Іва озирнулась, сподіваючись помітити щось незвичайне.
– Не подобається мені це, ой як не подобається, – тихо видихнув Орфей.
– Звалюємо звідси, – звелів Патрік, – намагайтеся не привертати уваги.
Та варто було їм зрушитися з місця, як земля під ногами затремтіла. Софі впізнала цей шум. Вона вже чула його раніше – при наближенні шестиметрової ящірки. Здається, Захарія подумав про те ж. Він злегка кивнув, зустрівшись поглядом з мисливицею.
Туристи, або ж ті, хто видавали себе за них, нічого не помічали. Вони ще трохи покрутилися на місці, як раптом замерехтіли, немов зображення на екрані телевізора під час несправностей, і зникли. Просто розчинилися в повітрі, один за одним, як і всі інші люди в парку. Тепер мисливці були єдиними хто тут залишився.
– Якого?.. Ви це бачили? – прошепотів Орфей.
– Здається, ми влипли, – як завжди вчасно підсумував Кук.
Шум наближався і зараз був потужніший, аніж минулого разу. Земля під ногами ходила ходором, через що вода у озері здіймалась хвилями.
– Ця тварюка не одна, – Захарія звернувся до Патріка, – Якщо забиратись звідси, то тільки врозтіч.
– Ні! Про це не може бути й мови.
– Послухай, – хлопець помітно зблід, – Йян-ті – одні з домашніх улюбленців Патріотів. Вони знають, що ми тут, і спустили своїх «песиків»... Якщо ми побіжимо всі разом, вони швидко заженуть нас у пастку. Хочеш продовжити зі мною сперечатися – спочатку попрощайся з життям.
– Але звідки вони дізналися? – Софі майже кричала, так як гуркіт
вже на повну силу розносився по парку.
– Не хочу цього говорити, але, здається, серед нас зрадник, – відізвалася Іва.
Патрік прокричав щось у відповідь, але Софі вже не змогла розібрати жодного слова. Останнє, що вона почула – як Захарія кричить про те, що слина Йян-ті отруйна, і, можливо, ящірки будуть в компанії з парою-трійкою інших демонів. А вже наступної миті Софі разом з Орфеєм мчали в глиб парку.
10. Ваш хід, панове зрадники
– Схоже, відірвалися, – Орфей першим виплутався з чагарників і, важко дихаючи, стояв на галявині, яка поросла густими будяками. Софі пробиралася вслід за ним, стараючись уникати колючих гілок, що раз за разом норовили видряпати їй очі.
Йти довелося майже навпомацки. Ця частина парку була занедбана і більше нагадувала непролазні хащі впереміш зі сміттєзвалищем. Гори брухту химерними тінями виринали з мороку, нагадуючи незграбних чудовиськ.
Місячне світло ледь пробивалося
