Ігри Патріотів - Редгрейн Лебовскі
– Що? А… Нормально…
– Ми тут поїсти принесли, і вирішили вас розбудити, поки Орфей першим не дістався до кухні, – сказав він, киваючи в бік дверей.
– Гаразд… А котра година? – Софі сіла на дивані, потираючи очі. Патрік спав у кріслі біля неї.
– Пів на п’яту... І у нас є новини, тож піднімайтеся, соньки. – Хлопець розбудив Патріка і вийшов з кімнати.
– Привіт, – солодко потягнувшись, посміхнувся Патрік. – Виспалася?
– Важко сказати, – прохрипіла Софі. Спросоння її голос звучав наче після тижневої простуди. Спина, по якій вчора завзято з’їздив коліном Патріот, немилосердно боліла, розірвані шви горіли, а голова просто-таки розколювалася.
– Раджу поквапитися, – донісся з коридору голос Захарії. Він саме проходив повз кімнату, а слідом за ним сунув розкуйовджений Орфей, човгаючи ногами по підлозі, мов старий дід.
– Фея, ти як? – поцікавився Патрік. Він вже встиг з сумом попрощатися з м'яким та зручним кріслом і тепер допомагав Софі натягнути светр поверх футболки, яку їй позичив Зак. Через рану її кофтину було остаточно зіпсовано.
– Прекрасно, – пробурмотів Орфей, спираючись на одвірок. – Знаєш, я просто обожнюю дні, коли мене спочатку мутузить зграя демонів, а потім я потрапляю в лапи якихось психованих фанатків, які висмоктують мою кров. Тепер у мене з’явився ще один варіант, як незабутньо провести зимові канікули! О, здається, я чую піцу… – Хлопець махнув рукою, велівши Патріку та Софі йти за ним, і, голосно принюхуючись, попрямував коридором.
Пообідавши за маленьким столиком, мисливці розмістилися у маленькій охайній кухні хто де, оскільки всім місця не вистачало. Софі сіла на підвіконник, спостерігаючи, як Орфей копирсається в пакетах з їжею. Однієї тільки піци цьому ненажері було мало.
– Ну то що там сказав міністр? Ми повертаємося в Лігу і забуваємо все це, як страшний сон? – Патрік відсунув тарілку і поплескав себе по животі.
Іва похитала головою.
– Ага, дочекаєшся такого. Він навіть слухати про це не захотів.
– Але ж Патріоти знають про нас! Який сенс пертися в їх лігво під вигаданими іменами? Цей план вже провалено, – обурилася Софі.
Кук зібрав брудний посуд у раковину зі словами:
– Вірно, тільки от старий наполягає на тому, щоб ми виконали завдання. Він сказав, що раз Патріоти нас знають, то ми можемо себе вести більш вільно. І, мовляв, у нас більше можливостей щось розвідати.
– Так вони не пустять нас у своє кодло, – Орфей, очевидно, знайшов-таки в пакеті щось, варте його уваги, тобто поїдання, і тепер смачно хрумтів. – Чорт, та вони нас прикінчать прямо на порозі.
– Ми йому так і сказали, – зітхнула Іва. – А він відповів, що якраз в маєтку ми будемо у відносній безпеці… Що нас не вб’ють при такій кількості свідків. І ми зможемо виграти для Міністерства трохи часу, щоб придумати, що робити далі. Так що вибору у нас немає – завтра вранці їх люди нас заберуть, щоб, як висловився Еванс, привести нас в «людський вигляд».
– І ми повинні цьому повірити? Пфф, відносна безпека… Якого біса ми повинні ризикувати своїми шкурами? – обурився Патрік.
– Мені, мабуть, не варто цього казати, – долучився до розмови Захарія, – але думаю, в даній ситуації ми повинні покладатись виключно на себе, і дотримуватися інструкцій міністерства тільки формально.
– Та що ти кажеш? – фиркнув Кук.
– Голомозий, не грубіянь, – осмикнув його Орфей.
– Якщо так, тоді нам потрібен план, – Патрік підвівся і оперся руками в стіл. – Ніколи не думав, що скажу таке, але ми можемо, хоч якось, зв’язатися з Естель?
Захарія заперечливо похитав головою.
– У тренувальному центрі повсюди ловці, на випадок, якщо комусь із вас заманеться туди навідатись.
Софі заплющила очі і притулилася чолом до прохолодної шибки.
– Виходить, ми самі по собі, – тихо промовила вона.
– Не зовсім, – сказав Зак, – Меланта теж не підтримує рішення міністра. Вона хоче допомогти. Завтра вона зустрінеться з нами перед відправкою в клуб… Наразі, це все, що у нас є.
– А я ж ще навіть не читала своє нове досьє, – підхопилася Іва. – І спати хочеться неймовірно, я так втомилася. Я, напевно, піду.
Кук піднявся слідом за нею.
– І я, мабуть, не стану затримуватися.
Ідею поскорше розійтися по домівках Софі повністю підтримувала, так як сама до пуття не виспалася, та й квартира Захарії навіювала не найприємніші спогади. Зістрибнувши з підвіконника, вона повернулася в кімнату і, забравши зброю, розкидану по підлозі, пішла в коридор, взуватися. Патрік затримався в кухні, розмовляючи про щось з ловцем. Останні дні були настільки насичені подіями, що у нього абсолютно не було сил протестувати проти нового напарника, залишалося лише прочитати йому дуже стислий курс лекцій про методи знищення різних видів демонів. Скоріше за все, саме цим він зараз і займався.
– Орфей, це ти зжер мої печеньки? – вигукнула Іва, копирсаючись у своєму рюкзаку.
– М’ятні «Бонті-Бо» з вкрапленнями шоколаду і грецькими горіхами?
– Так!
– Вперше про них чую.
Дівчина розлючено закинула рюкзак за плече і пригрозила напарнику пальцем.
– Знаєш, – сказала вона, – такими темпами ти швидко розтовстієш, і вже не зможеш втекти, коли я вирішу надерти тобі зад!
– Не погрожуй мені, жінко! Ще жоден хом’як не закінчив добром, копаючи слона, – навмисно грізно прогарчав Орфей і, мугикаючи собі під ніс якусь ненав'язливу пісеньку, попрощався з усіма і покинув квартиру. Іва та Кук поспішили за ним. Махнувши рукою на прощання і обнявшись з Софі, вони зникли за дверима.
– Зачекай ще хвилинку, – Патрік, нарешті, вийшов з кухні і попрямував у вітальню. – Заберу куртку.
– Я так бачу, життя мисливця доволі веселе, – Захарія з’явився одразу за мисливцем і оперся на одвірок, схрестивши руки на грудях. – І небезпечне.
– Одне компенсує інше, – Софі стенула плечима. – Спасибі, що дозволив нам перепочити у тебе. До дому я б не дісталася… Ну і за одяг, – вона відтягнула край футболки, що визирав з-під светру.
Хлопець посміхнувся.
– Можеш залишити її собі. Думаю, з неї вийде зшити непогану ляльку вуду, на випадок, якщо я буду надто тебе діставати.
– Все, ходімо. – Патрік повернувся з кімнати, одягаючи на ходу куртку. Мовчки потиснувши
