Ігри Патріотів - Редгрейн Лебовскі

– Цілком.

Орфей схилив голову на бік, простягуючи руки:

– Старий, я ще ніколи не був такий радий тебе бачити! То це ви налякали Дороті?

– Не зовсім, – Захарія випростався, – за нею справді неслась пара демонів, але нам вдалося їх випередити. Вони будуть тут з хвилини на хвилину, тож тримай, – сказав він, простягнувши Дороті кинджал. Та розгублено вирячилась на нього.

– Вона не мисливець, – пояснив Орфей, – це довга історія, коротко скажу лише, що у її руках будь-яка зброя обертається проти неї і всіх в радіусі двох метрів. Мортем особисто заборонив Дороті навіть підходити до зброярні.

– Он як… Тоді, приємно було познайомитися, прикро, що це наша остання зустріч, – Зак вирішив повправлятися в дотепності, але під спопеляючим поглядом Софі його посмішка швидко зів'яла. – Та жартую я, жартую…

– Парк просто кишить тварюками з Дна, – Патрік витер спітніле чоло. – Ви бачили Кука з Івою?

– Ні. Але думаю, нам варто… – Софі не договорила. Дерева навколо немов ожили. Піднявся шелест, в темряві замерехтіли десятки пар яскравих жовтих очей. Їх оточили хамелеони. Схожі на карикатурну помісь людини і жаби, вони хижо шкірились і клацали зубами в передчутті розправи. Деякі звисали вниз головою, вчепившись міцними лапами в товсті гілки, інші ж обліпили стовбури дерев.

Найбільшою складністю в сутичці з цими тварюками було те, що вони миттю могли прийняти образ твого друга, соратника чи напарника і відрізнити на перший погляд їх було неможливо. Вони спокійно могли битися з тобою пліч-о-пліч, а в зручний момент встромити ніж у спину.

– Вони готуються це зробити, – простогнав Патрік, наче прочитавши думки подруги.

– Що саме? – порівнявся з ним Захарія.

Орфей поглянув на друзів і заступив собою Дороті. Мисливці взяли з нього приклад і стали пліч-о-пліч, звівши тісне коло, в центрі якого була безпомічна секретарка.

– Скопіюють нас. Наполегливо раджу не виходити з кола і запам’ятати те, що я зараз скажу, – відповів Патрік і, схилившись до Софі, прошепотів їй на вухо слово, – «Карамельно-грушеві пончики».

При знищенні хамелеонів мисливцям завжди були потрібні кодові слова, на випадок, якщо не будеш впевнений, хто перед тобою – друг чи демон. І як підказував досвід, найкращий варіант – щось дурне і безглузде. Дівчина кивнула і тихо передала код Орфею, а коли він назвав його Захарії, ловець невдоволено поморщив носа:

– Серйозно? Вони ж жахливі.

– Я вдам, що цього не чув, – посміхнувся Патрік.

Хамелеони синхронно зістрибнули зі своїх місць, а коли приземлилися, то вже прийняли образ мисливців.

– А я нічогенький так, еге? – зміряв Орфей оцінюючим поглядом своїх двійників. Друзі тільки хмикнули у відповідь.

Демон в образі Дороті видав щось схоже на бойовий клич, і зграя кинулася в атаку. Будучи на Дні Софі не раз доводилося вступати в бій з цими тварюками, але кожного разу її серце завмирало коли лезо простромлювало тіло двійника Патріка. Закусивши губу і на мить заплющивши очі, вона знесла голову черговому демону в образі друга і озирнулася в пошуках наступної жертви, розкручуючи зброю в руці. Мечем Софі володіла відмінно, але у використанні катани їй не було рівних. Легка і зручна, вона немов ставала продовженням руки, блискавично розсікаючи ворогів на частини.

– Ти так ефектно виглядаєш в бою... Карамельно-грушеві пончики… – Захарія несподівано винирнув з-під руки мисливиці, і лише її відмінна реакція і слух дозволили його голові залишитись на плечах.

– Чорт! Придурок, я мало не вбила тебе! – злісно прошипіла Софі, відштовхуючи ловця і встромлюючи лезо в чергового демона.

– Ну, ялинкових шишок у тебе немає, щоб закидати мене до смерті, а з цим я якось впораюся, – він підморгнув і зник там само неочікувано, як і з’явився.

Незважаючи на всі старання мисливців, чисельність хамелеонів не зменшувалася. На заміну загиблим з кущів з’являлися все нові і нові демони.

Мисливці почали виснажуватися. Патрік, вловивши момент, озирнувся і побачив, що з глибин парку до них мчить ціла орда тварюк. Вилаявшись, він звелів мисливцям відступати, тримаючи рюмсаючу Дороті всередині кола.

Раптом почулося дивне шипіння, і над головами демонів промайнула невиразна тінь, цілячись прямо в бік командира Альфи. Софі, відштовхнувши зі шляху Орфея, кинулася до Патріка і звалила його на землю. Над ними пролетів згусток червонуватою слизу і влучив прямо в обличчя її двійника. Друзі швидко піднялись, поки їх не затоптали і відновили коло. Патрік схопив Софі за руку і ривком притягнув до себе.

– Я ж казав, що ти як ніндздя, – хлопець посміхнувся, поглянувши на подругу. – Ніколи не знаю, чи знайду тебе там, де залишив.

Виставивши перед собою меч, він обійняв її за талію і міцно притис до себе, від чого у Софі перехопило подих.

– Та у нас ще гості! – прокричав Орфей, відрубавши голову своєму демонічному двійнику. – І їм відомий наш план! Ще б нам його дізнатися…То який у нас план? Чорт! – він відстрибнув, ухиляючись від чергової порції отруйної слини Йян-ті.

Цього разу ящірка прибула без звичних спецефектів у вигляді гуркоту і землетрусу, але поки не могла підібратися до мисливців поближче через незліченну кількість хамелеонів. Мисливцям ж це було лише на руку, оскільки з близької відстані Йян-ті цілилася куди краще.

Несподівано Дороті схаменулася і закричала:

– Ей! А я знаю, де вихід... Це зовсім близько!

– Гаразд. Тоді показуй куди йти. Давай вперед! І біжи з усіх сил, – звелів Патрік, відпускаючи Софі. Гаряче закивавши, Дороті вибігла з кола.

Оцінивши кількісну перевагу демонів, мисливці перезирнулися і, не змовляючись, помчали вслід за дівчиною. Втеча була виснажливою, але ефективною. Мисливці, не зупиняючись, бігли крізь парк, гонимі розчарованим улюлюканням демонів. Хамелеони помітно відставали, адже скопіювати витримку і фізичну підготовку мисливців було їм не під силу.

Парк поступово порідшав, і між деревами все частіше виднілися доглянуті алеї. Софі страшенно втомилася. За останні кілька днів їй ніяк не вдавалося нормально відпочити, а постійні бійки і біганина віднімали останні сили. Якщо так буде й надалі, вона навряд чи довго протримається у цьому шаленому темпі.

– Ми на місці, – перервав її сумні роздуми напрочуд спокійний голос Дороті. Дівчина зупинилася посеред невеликого майданчика. Виходом з парку тут і не пахло.

– Ееее… Дороті, ти