Ігри Патріотів - Редгрейн Лебовскі

– Повір, я не напрошувався, – нарешті, промовив ловець, повернувшись на своє місце. – Можеш ненавидіти мене, скільки завгодно. Тільки якщо не помиляюся, це ти був найзавзятішим претендентом в Альфу.

Кук підняв голову і подивився на ловця. Помітивши в очах товариша злі іскорки, Патрік поспішив перевести розмову в більш безпечне русло:

– Виходить, ці Вартові крутіші за «Аніматорів».

– Ти порівнюєш їх зі зграйкою патлатих рок-музикантів? – усміхнулася Іва, гортаючи сторінки книги.

– А що? Я б і автограф взяв! Не здивуюся, якщо один із них потай грає в якійсь хеві-метал групі.

Софі з Орфеєм перезирнулися і розреготалися.

– Якось я бачив одного із них, – Захарія сказав це таким буденним тоном, наче під час торнадо повідомляв, що на вулиці злегка моросить, поки повз пролітають дерева, авто, а з-під землі вилазять динозаври.

Почувши це, Патрік поперхнувся і довго не міг відкашлятися.

– Брешеш, – звузила очі Софі, плескаючи друга по спині, щоб той остаточно не задихнувся.

– Навіщо це мені? Якось я без попередження влетів у кабінет міністра, і випадково наткнувся на Вартового. Спершу я так і не розумів, за що мені надавали по шиї і замкнули в карцері на кілька днів.

– О, у вас теж є карцер, – підхопив Орфей. – Одного разу я провалив завдання, і мене відправили туди на тиждень. Спочатку було нереально нудно, а потім нічого так, втягуєшся – сидиш весь такий депресуєш і стіни соплями розмальовуєш.

– Вартових бачила тільки президент, – здавлено прохрипів Патрік, – принаймні, так сказав старий.

Зак кивнув.

– Всіх чотирьох – так. Але раз на півроку один з них навідується до міністра. Те, що Вартові не влазять у справи смертних, не означає, що вони ними не цікавляться.

– Так вони що, люди? – ошелешено промовив Кук, не вірячи власним вухам.

У відповідь кімната здригнулася від голосного сміху.

– Ну… Не зовсім, – відповіла Іва, м’яко глянувши на товариша. – У них людська подоба, але по своїй суті, це Вищі Створіння. І ось, тут пише, – вона знову повернулася до книги, – що Літери закарбовані у них на руках.

– Голомозий, а ти думав, в них там зоопарк і вони сидять у клітках? – докинув Орфей, потягнувшись за шматком запіканки, шостим по рахунку. Решту тільки дивувалися, як в нього стільки влазить.

Кук почервонів і присоромлено замовк, повернувшись до ретельного вивчення своїх нігтів. З жалем, він був змушений зазначити, що Зак поводився не як типовий ловець, і легко знаходив спільну мову у компанії мисливців.

– Так от, послухайте, – злегка підвищила голос Іва, привертаючи увагу. Коли всі обернулися до неї, вона, водячи пальцем по тонких, майже прозорих сторінках, зачитала:

І стоять Чотири Звіра на варті Ім’я,

Де Кінець Початку – Початок Кінця.

Літери формують порядок Буття.

Кожна Літера – Слово. Кожне Слово – Ім’я.

Вхід через Створення, далі Сила Тельця.

За ними стрінеш Мудрість Семаеля – Орла.

Біля Третіх Воріт бачиш Левиний Вогонь.

І от до Четвертих, ти либонь підійшов.

За ним Вартові і пара Одвічних:

Світло від Темряви, коли День в парі з Ніччю.

– Що? – зморщив носа Орфей, – тепер мені залишилося повірити у Снігову людину, і все – я морально готовий вибрати собі чарівну паличку, завести прибацаного пацюка, і звалити на платформу 9 ¾.

– Це паличка вибирає собі чарівника, дурний ти маґл, – з удаваним презирством фиркнув Патрік.

Тим часом, Софі розморило після ситної вечері, і вона опустила голову на коліна Патрікові, який сидів поряд. Його прохолодна рука ледь торкнулася її волосся. Знову. І знову. Здавалося, він навіть не звернув уваги, як почав гладити її по голові, час від часу лагідно торкаючись щоки. Все було так невимушено, наче інакше й бути не могло. Ця сцена не вислизнула з уваги Захарії, і він почав спостерігати за ними з вельми стурбованим виглядом. З роздумів його вирвав голос Іви:

– А який він? – поцікавилася вона. – Ну, Вартовий… На його руках справді є якісь літери?

Захарія неохоче перевів погляд на Іву.

– Ось цього я не знаю. Це сталося взимку, і він був у пальто і рукавицях, тож все може бути. Хоча, з вигляду нічого особливого в ньому не було. Звичайний хлопець, трохи старший за нас. Вже коли я вийшов з карцеру, дізнався, що це був Семаель.

– Ви тільки уявіть собі, от їдеш у метро, а поряд сидить Вартовий, а ти навіть не здогадуєшся про це, – Орфей з хрускотом потягнувся і встав з дивану. – Гаразд, хлопці і дівчата, нам вже час рушати далі. Сьогодні ще потрібно визубрити наші легенди. До речі, юний нащадок автомобільної компанії, Ніколас Фостер-молодший, до ваших послуг, – учтиво вклонився він.

Патрік схилився над подругою:

– Софі, – мовив він, обережно торсаючи її за плече, – нам треба йти.

Зітхнувши, Софі підвелася. Окинувши сонним поглядом друзів, вона раптом щось пригадала і кинулася в спальню, а через мить повернулася, тримаючи в руках конверт.

– Ось, хочу вам дещо показати, – вона простягнула його Патрікові. Хлопець витягнув записку і двічі прочитав її.

– Звідки це у тебе?

– Дороті передала мені сьогодні вранці, коли я поверталася із лазарету. Вона сказала, що це сьогодні приніс кур’єр. Я й гадки немаю, про що йде мова і хто це написав.

– Хто така Дороті? – Захарія взяв записку у Патріка і, оглянувши її з усіх сторін, передав її Кукові.

– Пам’ятаєш, вона чекала нас біля «Ракети», така руда, – відповів Орфей.

– Судячи з інтонації, вона вам не дуже подобається?

– Вона не подобається цим снобам, але це вже інша історія, – втрутилася Іва. З усієї компанії вона єдина, хто могла витримати у товаристві Дороті доволі тривалий час.

Орфей вже встиг натягнути куртку, і, провівши рукою по кількаденній щетині, замислено сказав:

– Як на мене, у когось погано з почуттям гумору. Та це дурниці, у нас зараз є куди важливіші справи.

– А я от не згоден, – зненацька заперечив Кук, – і я навіть здогадуюся, куди потрібно йти.

Після цих слів мисливці тільки здивовано перезирнулися. Серце Софі пришвидшено забилося. Що, якщо це щось важливе? Якщо у Кука є здогадки, варто все перевірити.

– Що ж,