Свої, чужі, інші - Лія Оттівна Шмідт

Викотитися з-під возу, втекти крізь незачинену ще хвіртку…

Інтар і викотився, а ось малюк хворою ногою вдарився об колесо й закричав.

Інтар вгледів розлюченого пса, що мчав просто на нього, впав на землю перед возом і закрив голову руками. Ренні в нього за спиною увіткнувся обличчям у долоні. Зараз пес порве їх обох на шмаття!

— Стій, Вовче! — пролунав вигук господаря.

Пес завмер.

Чоловік підійшов ближче.

— Що ти знайшов, Вовче? Ого! — аж присвиснув чоловік. — Ви хто такі? Як сюди потрапили? Хоча зрозуміло — шаснули у відімкнуту хвіртку, так? Це ви переполохали всіх псів в околиці?

Інтар хотів підвестися й не зміг. Його раптом почав бити страшний дрож.

Він сів на землю.

— Ми… ми… у справі… Нам потрібен Айхам… У мене звістка для нього… важлива… Я так і казав… А ви собаками… Навіщо? — до пуття все вимовляти не виходило, хлопчикові раптом здалося, що шкіра в нього на обличчі суха й гаряча, а руки й ноги наче зроблені із соломи.

Він так і сидів, не збираючись рухатися з місця, а чоловік стояв над ним, розглядаючи обох хлопчаків згори. Інтар був упевнений, що він зараз накаже псові кинутися…

І раптом чоловік промовив, уже без твердості:

— Добре. Раз вам уже так потрібен Айхам, я покличу його сюди. Ходімо в будинок.

Чоловік виявився доволі молодим. Він просто заніс Ренні в дім на руках, Інтар якось дошкандибав сам. Білявий господар розглянув хлопчисьок при світлі запаленої ним лампи й ще більше пом'якшав. Назвався він Едрином.

— Бісенята ви замурзані. Зараз гаряча вода буде.

— А Айхам? — повторив Інтар.

— Я піду по нього, а поки про вас є кому подбати.

Він пішов до іншої кімнати й про щось із кимось там поговорив, по тому повернувся з приємною, ще сонною чорноокою дівчиною.

— Це моя дружина, Уїту. Слухайтеся її.

Хлопчиська разом кивнули. Уїту подивилася на них і тільки головою похитала.

— Зараз зроблю вам гарячого відвару, а там і вода для купання приспіє.

Едрин поставив воду, а далі подався по Айхама. Хлопчиська отримали від Уїту по чашці ромашкового відвару, а коли випили, жінка послала їх купатися.

У гарячій воді обидва прогрілися до кісток і спочатку збадьорилися, а потім страшенно захотіли спати. Позіхаючи, загорнулися у видані Уїту напинала й насилу допленталися до великого крісла у вітальні, куди й видерлися з ногами.

— Ваш одяг я спробую випрати, — сказала Уїту. — Хоча за результат не поручуся.

Вона оглянула розпухлу ногу Ренні, обережно її розім'яла та помазала якоюсь прохолодною маззю, від якої хлопчиськові майже відразу покращало, а потім ще обгорнула ганчіркою, змоченою в чомусь холодному.

— Ти її забив, — сказала жінка вже усміхненому малюкові. — Начебто вивиху немає, і кістка не тріснула. Якщо так, то потерпи трохи, до завтрашнього вечора все минеться.

Ренні кивав і кліпав, а очиці в нього злипалися. Замість «спасибі» виходили позіхи.

— Може, ляжете спати? — запропонувала Уїту, коли це помітила.

Інтар замотав головою:

— Нехай малий лягає, — сказав він, затято намагаючись придушити позіхи, що роздирали рота. — А мені треба дочекатися Айхама. Справа важлива…

Ренні ще раз позіхнув на знак згоди й заснув просто в кріслі.

Інтар зроду ще нікому так не заздрив, як зараз, але тер очі, щипав себе за руки й навіть кусав, аби тільки не заснути.

Однак позіхав дедалі частіше, а очі вже просто не розплющувалися.

Хлопчисько вирішив, що заплющить їх, так легше буде не задрімати. Але щойно стулив повіки, як уже провалився в чорну, теплу яму сну.

Він прокинувся рвучко, від тривоги, яка вжалила в серце. Підвів голову, кліпаючи, почав оглядатися. У цій кімнаті було темно, поруч затишно сопів Ренні. А ось із-за дверей було видно світло.

Інтар підвівся і, як був, у напиналі, пішов туди.

Це виявилася кухня, де за столом сиділи Едрин і ще якийсь незнайомий чоловік: сивочолий, сивобровий, із широким носом, з пекуче-чорними очима та смаглявим обличчям. Південець…

Інтар увійшов і зупинився біля дверей.

— Шановний Едрине!.. Я заснув… А де…

— Ось, — Едрин глянув на співрозмовника. — Оце той самий хлопчик.

Південець оглянув Інтара від розпатланої голови до босих ніг.

— Я Айхам. Ти хотів бачити мене? Хто ти, хлопчику, й що хочеш мені розповісти?

Інтар вдихнув глибше й підійшов:

— У мене звістка для тебе, шановний, від старого Сорота. Недобра, — зволікати він не збирався. — Ти посилав до нього людину, яка не прийшла, й коли я вирушав, старий Сорот був зовсім без грошей і, здавалося, вже недужий…

Айхам подався вперед:

— А ти звідки знаєш Сорота?

Не надто вдаючись до подробиць, Інтар розповів. Айхам кивнув, повернувся до Едрина:

— Ти ж посилав до нього Рафа!

— Так, — схвильовано підтвердив той, — певна річ, посилав, із листом і грішми, як звичайно… З нинішньої півночі восьмий день, як відправив.

— То він мав бути в Сорота п'ять днів тому, — кивнув Айхам. — Правду Інтар каже, Сорот на нього чекав. І не дочекався.

Айхам підвівся:

— Ми їдемо туди. Едрине, коней! Інтаре, ти навіть не