Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

Слухи про Патрицію, які Лоуренс чув у школі, поставали у зовсім іншому світлі тепер, коли він побачив її в дії. Останнім часом він шукав будь-якого приводу, щоб послухати гарненьку, але невпинно молотячу язикомДороті Ґлас, і почув, що Дороті і її подружки розповідають цілі міфи про дівчину, яка тримає жаб в своїй шафці. Люди все ще думали, що Лоуренс зустрічається з Патрицією, незалежно від того, заперечував він це чи ні. Він не міг не згадати попередження Патриції про їхні відносини.

— Привіт! — Патриція вийшла з задніх дверей і тепер стояла прямо над ним, кидаючи тінь на його лоток, коли він намагався з'їсти свої масні картопляні чіпси. Лоуренс продовжував жувати. — Ей, — знову сказала Патриція, цього разу розлючено.

— Привіт! — Лоуренс не обернувся.

— Що відбувається? Чому ти мене ігноруєш? Я серйозно, будь ласка, поговори зі мною. Це зводить мене з розуму. — Тінь над Лоуренсом змінила форму, бо Патриція жестикулювала. — Це була ваша ідея. Ви її запропонували. І коли я зробила це, ви втекли і не хочете мене бачити. Хіба можна так відноситися до своїх друзів?

— У школі ми не повинні говорити про це, — дуже спокійно відповів Лоуренс, використовуючи свою вилку замість мікрофона.

— Гаразд, — сказала Патриція. — Отже, коли ви хочете про це поговорити?

— Я просто хочу зберегти свою голову, — сказав Лоуренс. — Поки не заберуся з цього місця. Це все, що я хочу. — Мурашка наткнулася на кинуту крихту хліба Лоуренса. Можливо, Патриція могла би поговорити навіть з нею.

— Я думала, що ти ненавидиш своїх батьків, тому що вони хочуть, щоб ти не виділявся.

Лоуренс відчув дивну комбінацію сорому і люті, ніби він виростив ще одну нову частину тіла саме вчасно, щоб унеї вдарили. Він підхопив лоток і пішов назад, біля Патриції, не дбаючи про те, що картопля може опинитися на ньому або на ній, і поспішив зайти всередину. І, звичайно, хтось побачив, як він кинувся коридором з напівз'їденим обідом і підставив ногу. Він опинився лицем у пластмасових тарілках. Їжа нікуди не поділася.

Пізніше того ж дня Бред Хомнер намагався посадити Лоуренса у пісуар, а потім Бред і Лоуренс потрапили до кабінету пана Діббаса, де вони боролися, ніби були рівноправними винуватцями. Пан Діббс викликав батьків Лоуренса, щоб вони забрали його.

— Ця школа вібиває у мене всяку охоту вчитися, — сказав Лоуренс своїм батькам за вечерею. — Мені потрібно залишити її. Я вже заповнив бланк заявки, щоб перейти до школи з математичним ухилом, і мені тільки потрібно, щоб ви його підписали. — Він кивнув на подерту шкільну сумку, яка лежалана коврику у коридорі.

— Ми просто не впевнені, що ви достатньо зрілі, щоб самостійно ходити до школи в місті. — Тато Лоуренса вирізав сир з запіканки краєм вилки, видаючи невелике сопіння з носа і рота. — Пан Діббс стурбований тим, що ви вносите руйнівний вплив. Те, що ви отримуєте хороші оцінки (шморг, шморг) не означає, що ви не можете бути руйнівним елементом.

— Ви не довели, що можете відповідати за свої дії, — заявила матір Лоуренса. — Ви не можете постійно створювати нам проблеми.

— Ваша матір і я не створюємо проблем, — сказав батько. — Якраз навпаки. Тому що ми дорослі.

— Що? — Лоуренс відсунув запіканку і замість неї взявся за важку кружку. — І що ви робите насправді? Розкажіть мені.

— Не відповідай, — сказав батько.

— Розмова не про нас, — сказала мати Лоуренса.

— Ні, я хочу знати. Я не маю найменшого поняття, що ви робите. — Лоуренс подивився на свого батька. — Ви нижчий середній менеджер, який заперечує страхові вимоги людей за зарплату. — Він подивився на свою маму. — Ви оновлюєте інструкції з експлуатації застарілого обладнання. Але що ви створюєте?

— Ми створили дах над твоєю головою, — сказав батько.

— І смачну запіканку з печінки та гороху на вашій тарілці, — сказала його мати.

— О, Ісусе. — Лоуренс ще не розмовляв так з батьками, і не знав, чому наважився це зробити. — Ви не знаєте, як я не хочу стати таким як ви. Мій кожний кошмар, кожний, про те, щоб не перетворитися на такого самовдоволеного невдаху, як ви обоє. Ви навіть не пам'ятаєте про мрії, які ви кинули, щоб залізти в свою нірку. — З цими словами він досить сильно відштовхнув свій стілець, так, що на дешевому лінолеумі з'явився шрам, і піднявся наверх, перш ніж його батьки могли відправити його в свою кімнату або спромогтися на фальшиве обурення. І замкнув двері.

Лоуренс бажав, щоб Ізабель і її друзі по ракеті приїхали і забрали його. Вона допомагала керувати аерокосмічною компанією, яка фактично робила поставки на космічну станцію, і він продовжував читати її статті, в яких вона розписувала майбутнє космічних подорожей.

Після того, як Лоуренс впав на ліжко і подивився на великий