Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

Патриція подивилася на Лоуренса, який не примушував її ні до чого, і не могла уявити собі, що у когось у світі є кращий друг.

Вона повернулася назад до мансарди, де завжди було набагато тепліше, ніж у решті їхнього будинку, і прислухалася до власного дихання. Вона почувалася пташкою, настільки її тіло стало крихітне та порожнисте. Лоуренс і Берклі обоє дивилися, що вона збирається робити. Берклі навіть трохи виліз з-під шафи.

Гаразд. Зараз або ніколи.

Вона уявила, що гаряче горище було джунглями, сухі балки були гілками дерев, а коробки зі старим одягом були пишними кущами. Вона не могла піти до лісу, вона не могла розраховувати на астральне проектування другий раз — добре, тоді вона приведе ліс сюди. Вона вдихнула запахи давніх шафрану та куркуми, і уявила собі мільйон гілок, що перетинаються у неї над головою, нескінченні дерева, наскільки вони могли бачити в будь-якому напрямку. Деякий час вона намагалася згадати звучання голосу Томмінгтона і намагалася заговорити з Берклі таким же чином, наскільки вона змогла керувати своїм станом.

Вона не мала жодної підказки, як це робити, і якщо вона зупинилася би на секунду, щоб подумати про те, що робить, вона би загинула.

Вона розмовляла одним диханням, ледь голосніше. Берклі підкрався ще ближче, його язик між двома гострими зубами зарухався. Патриція трохи похитувався і глибоко у горлі народила низький, хрипкий звук. Вушка Берклі насторожилися.

Берклі точно щось почув, і Патриція заговорила голосніше. Він був на тій відстані, коли його можна було вхопити, якби вона хотіла цього, але вона не зробила цього.

— Ти... розмовляєш як кіт? — Запитав Берклі, його очі нагадували два блюдця.

— Іноді. — Патриція не могла навіть засміятися від полегшення. — Іноді я розмовляю як кіт.

— Ти та дівчинка, — сказав Берклі. — Ти обманула дядю Томмінгтона.

— Я не мала вибору, — сказала Патриція. — Я намагалася допомогти птахові.

— Птахи дуже смачні, — зауважив Берклі, трохи перебираючи передніми лапами. — Вони літають навколо і намагаються вилетіти з лап. Вони схожі на іграшки з м'ясом всередині.

— Та пташка була моїм другом, — пояснила Патриція.

— Другом? — Берклі боровся з концепцією, що хтось може дружити з птахом. Дружити з тим, що є у котячому меню?

— Так. Я захищаю своїх друзів. Не важливо чому. Я хотіла би бути твоїм другом.

Берклі трохи насупився.

— Мені не потрібний якийсь захист. Я сильний лютий кіт.

— Звичайно-звичайно. Можливо, тоді ти зможеш мене захистити.

— Можливо. — Берклі вийшов і плигнув на коліна Патриції.

— Я зробила це! — Вона повернулася, щоб подивитися на Лоуренса, усміхаючись усім своїм обличчям, і зрозуміла, що він майже відключений...

Лоуренс здавалося заціпенів.

— Вибачте, — сказала Патриція, — ви відчули щось дивне? — Берклі щось муркнув у неї на колінах. Подібно до бензопилки.

— Щось типу. Так, — отямився Лоуренс. Його плечі майже торкалися вух.

— Ух. Хороше дивне чи погане дивне?

— Просто... дивне. Дивне є нейтральною цінністю... Я повинен іти. Побачимося у школі.

Лоуренс втік, майже так само швидко, як раніше Берклі, ще до того, як Патриція могла щось сказати. Вона не могла побігти за ним, зрештою, у неї на колінах була жива істота. Тепер її знайомий. Чорт. Вона сподівалася, що це не буде так страшно. Було дурницею демонструвати магію аутсайдерові. Правда це була його ідея, але все-таки...

Вона почала лаяти Берклі.

— Ми просто збираємось захищати один одного, гаразд? — Він не показав жодних ознак того, що зрозумів її, але їй було все одно. Вона нарешті зробила правильне заклинання, цього разу добившись бажаного результату.

Лоток з обідом у руках Лоуренса дрижав, провисаючи під вагою різного виду крохмалів, коли він намагався з'ясувати, як йому сісти як можна далі від Патриції Дельфіни. Вона сиділа на їхньому звичайному місці, біля сміттєвих корзинок, слідкуючи за ним краєм ока. Він згадав неприємне відчуття, яке ударило його вчора. Чим довше він стояв, тим менш стабільно почувався його лоток і тим більше вона, як йому здавалося, скошувала куточок ока.

Нарешті Лоуренс під гострим кутом повернув у лівий бік і пішов їсти на сходи, біля яких ковзали фігуристи на скейтбордах після закінчення уроків, де сів і поклав пластиковий лоток на коліна. Це було технічно проти правил — тут заборонялося їсти, але кому яке було діло.

Він хотів поговорити з Патрицією, але потім згадував ту дивовижу. Звуження її зіниць, зміна дихання, а потім вона спілкувалась зі своїм домашнім улюбленцем котячим нявканням