Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

академії були занадто боязкими, щоб водитися з Лоуренсом, особливо після того, як йому вдалося заблокувати комп'ютерну лабораторію школи (він не намагався нічого зламати, лише хотів дещо поліпшити), а також розладнати щось у шкільній майстерні (він виконував ретельно контрольований експеримент з полум'ям). Вона була єдиною, з ким він міг посміятися над дивними тестовими запитаннями Саарінської програми («Віра в релігію, як любов до „____“"), йому подобалося, як вона оцінювала людей в кафетерії, і як її репліки перетворюють студентську раду Кейсі Гамільтона, яка відбувалася на околиці Файртауна, у веселий конкурс насмішок.

Патриція зняла ноги з перил і встала.

— Але вам пощастило більше, — сказала вона. — Існує різниця між вашим типом вигнання та моїм. Якщо ви помішані на науці, люди дають вам спокій і лише не запрошують на вечірки. Але якщо ви відьма, то всі просто припускають, що ви — злий психопат. Це трохи різні речі.

— Не намагайся читати мені лекції про моє життя. — Лоуренс також зіскочив на ноги, його ранець полетів вниз і він ледь не полетів за ним. Він відчув, що обидві сторони його шиї смикаються. — Просто... Ви не знаєте, яким воно виглядає.

— Вибач. — Патриція закусила губу, даючи задній хід. — Я гадаю, що це було поза правилами. Просто я хотіла попередити вас, що якщо ви будете моїм другом, то повинні бути готовим до гірших речей, ніж уявляють собі ті люди, які думають, що ми — дівчина-хлопець. Наприклад, ви можете отримати деяку частину мого відьомського впливу на вас.

Лоуренс подивився у її очі.

— Я думаю, що зможу впоратись з деяким рівнем тиску.

* * *

Через кілька днів Бред Хомнер після п'ятого уроку штовхнув Лоуренса до контейнера для сміття. Лоуренс підвів очі, на голову капав слиз, іржава стінка забруднила його одноколірну сорочку... Тоді Бред схопив Лоуренса за лацкани і підніс його так, що їхні очі опинилися на одному рівні. Шия у Бреда Хомнера була товстішою за торс Лоуренса. Що було ще гірше, коли Бред дозволив Лоуренсові впасти на цементну доріжку, той побачив, що його приниження навічно зафіксоване у очах Дороті Гласс, яка спостерігала за цією сценою.

— Я не знаю, чи зможу я витримати тут ще чотири роки, — сказав Лоуренс Патриції, коли вони двоє сиділи на тому кінці обіднього столу, який був незручно близько до брудного посуду, незабаром після його сміттєвого хрещення. Його голова все ще свербіла. — Я думаю, що міг би ходити у математичну і технічну середню школу у місті замість цієї.

— Не знаю, — сказала Патриція. — Вам доведеться раніше вставати і їхати автобусом. Ви будете витрачати так багато часу на автобус, що вам доведеться забути про всі свої позашкільні проекти.

— Все краще ніж тут, — сказав Лоуренс. — Пан Глакман, вчитель математики, вже написав мені рекомендацію. Тепер мені лише потрібно, щоб батьки підписали формуляр. Я маю відчуття, що вони будуть здивовані, що я хочу ходити до школи, яка так далеко.

— Вони просто хочуть, щоб ви мали справжнє дитинство. І напевне не хочуть, щоб ви надто швидко стали дорослим.

— Вони дуже хвилюються за мене, з тих пір, як я утік з дому, щоб побачити ракету. І ще не хочуть, щоб я дуже виділявся. — Поки Лоуренс говорив, Теттер Тот поцілив чимось йому в голову, але він продовжив говорити, ніби нічого не сталося.

— Я думаю, що це добре, коли у вас є батьки, які дбають про вас. — Патриція, мабуть, мала деяку прихильність до батьків Лоуренса, можливо тому що вони не були такими впертюхами, як у неї.

— Мої батьки — боягузи. Вони завжди бояться, що хтось помітить їх, і їм доведеться пояснювати свої дії. — Другий удар від Теттера Тота. Лоуренс ледь здригнувся.

Обід закінчувався, а потім вони мали окремі заняття. Лоуренс змінив тему.

— Ей, а ти не хочеш поговорити з моїм суперкомп'ютером? — Він зібрав свої речі до сумки з книжками. — Я думаю, він потребує більшої взаємодії з різними людьми — це допоможе йому зрозуміти, як люди думають.

— Про що я з ним буду говорити? — запитала Патриція.

— Про що завгодно, — сказав Лоуренс. — Думай про нього, як про друга, якому можна довіряти. — Він витягнув із сумки листок жовтого паперу. — Тут пароль і комп'ютерна адреса на всіх основних сервісах. Його назва — CH@NG3M3. — Він показав їй. — Це тимчасове ім'я. Коли CH@NG3M3 стане повноцінним і почне думати, як особистість, він може вибрати собі нове ім'я. Але мені подобається таке. Мені здається, що воно закликає комп'ютер розвиватися, змінюватися і створювати нову особистість.

— Або, можливо, ти хочеш, щоб комп'ютер змінював тебе — сказала Патриція.

— Так, — Лоуренс подивився на напис на папері. — Так, можливо і це теж.

— Гаразд, — сказала Патриція. — Я спробую порозмовляти з ним. — Вона взяла папір з руки Лоуренса і сховала в кишеню спідниці.

— Все, що ти скажеш CH@NG3M3 буде лише між вами двома, — додав Лоуренс. — Я ніколи не зможу прочитати нічого з ваших розмов.