За небокрай - Стів Маккартер

- Краще, ніж я думала. Я тримаюся. Дякую.

- Добре. Тоді до діла. - маршал випростався і підняв підборіддя. - Потрібно провести перевірку.

- Перевірку чого саме? - вирішила уточнити Жазель, знаючи, що під цим словом може критися все, що завгодно.

- Усього. Все, що зможеш перевірити, – перевір. Те, що не знаєш, як перевірити, спитай у мене чи ще в когось. У алхіміста, у Йоші, у Сандрін.

Жазель зиркнула на Ейр. Сабазадонка шумно випустила повітря, закотила очі і похитала головою.

- Він з самого ранку такий. Ти думаєш, чому я тут? - запитала Ейр. - Мене Сандрін попросила. Сказала, що Максуд, цитую: "Напевно, вдарився головою об камінь песимізму".

Клерк запитливо підняла брови, вимагаючи подальших пояснень.

- Що тут незрозумілого? - пролунав голос зверху, і Жазель пошукала очима богиню. - Твій Максуд — справжній бовдур і телепень.

- Ти сама не знаєш, про що говориш. - перебив її Максуд.

- Так! Досить. - зупинила їх усіх Жазель своїм жестом. - Що ви тут влаштували? Ви поводитесь, як діти малі. Що відбувається? Максуд, ну, поясни мені все.

- Двічі. - вставила Амайанта. - Вона з першого разу ніколи не второпає. Їй навіть ціну на ринку двічі називають і потім ще на аркуші показують.

Жазель невдоволено поглянула на богиню. Та зневажливо пирхнула у відповідь і відвернулася.

- Мені не подобається. - похитав головою Максуд.

- Що? - запитали всі дівчата хором.

- Все. Взагалі, все.

- Світ – вигрібна яма. - філософськи зауважила дівчина в золотому. - Ласкаво просимо до товариства зрячих. Тільки навіщо ти істерику з цього приводу влаштовуєш? Хочеш, щоб ще хтось про це дізнався? - і Амайанта почала зиркати в усі боки.

- Все йде добре. Дуже добре. - Максуд знову похитав головою. - Так не має бути. Ми успішно обороняємось. Ворог нас не може захопити.

- І що? У тебе є чемпіони. - заперечила Ейр. - Ти сам б’єшся, як… як… як плід любові поглинача, чемпіона та граваліона.

- Дякую, що не приплела до того чарівного кодла ще й богів. - зверхньо зауважила Амайанта, скрививши обличчя.

- У нас є Поєднувач, є меч. Є Сандрін із її можливостями. - продовжував Максуд.

- Ще ти є. І я. - посміхнулася Ейр.

- Так. І ворог знає про це. Ти бачила, як вони вчора ввечері йшли на штурм? - Максуд запитливо глянув на дівчину.

- Кволенько якось. Мій меч залишився незадоволеним. - відповіла сабазадонка, зобразивши на своєму обличчі кислу гримасу.

- Але вони пішли у напад.

- І що?

- А то. - Максуд замовк, фокусуючи на собі увагу. - В одному із попередніх штурмів вони використовували облогові вежі. Підігнали їх по всій довжині стіни. Тисячі амаліонів могли напасти на нас одночасно.

Ейр та Жазель уважно слухали. Вони перебували у фортеці лише кілька останніх днів. І ще не встигли дізнатися, як тут складалися справи за їх відсутності.

- Водоноси знищили всі їхні вежі. - продовжив маршал.

Жазель округлила очі, а Ейр свиснула. Нічого собі! Ті милі підлітки захистили фортецю по всій лінії фронту, зруйнувавши бойові машини ворога?

- Так. - закивала Амайанта. - Синьопикі виродки злітали в повітря з такою швидкістю, що мені було не наздогнати. - вона поклала руку на груди, вдаючи, що намагається віддихатися. - Ні, брешу. Я швидше за вітер.

- Вони бачили, на що здатні водоноси. Знали, що жодні щити не втримають воду. Знали, що всі їхні спроби навіть наблизитися до стіни будуть приречені. - Максуд вже шукав в очах співрозмовників розуміння, але поки що не знаходив його.

- І що? - запитала Жазель. - Я не бачила вчора водоносів у справі.

- Не бачила. - підтвердила Ейр. - Ти спеціально не давав їм команди підійти. - вона на секунду зупинилася, щоб поміркувати. - І цей млявий напад. Вони йшли у розвідку боєм? Чи хотіли виманити водоносів? Але як вони можуть до них дістатися через стіну?

- Ось. - Максуд задоволено закивав головою.

- Що означає це “ось”? - розлютилася Амайанта. - Ти можеш говорити нормально? Довгими словами. Якщо вийде, то цілими реченнями. Як роблять це решта гнилих віслючих людей.

- Думаю, вони готують штурм. Останній штурм. - видихнув Максуд. - І вчора хотіли усунути водоносів. Або ж зрозуміти, як ми їх використовуємо, де вони знаходяться, як вони пересуваються, хто їх охороняє, що…

- Досить. Я зрозуміла. - виставила руку Жазель.

- Тіньовики. - висловила припущення дівчина в золоті.

Від цього слова мурашки пробігли по спині Жазель. Вона сковтнула.

- Давай, давай, розкажи всю свою теорію. - підганяла вона Максуда.

- Що це за теорія? - запитала клерк.

- Це не теорія. - похитав головою маршал.

- І тому ти вирішив роздати всі ті божевільні накази людям і чемпіонам? - запитала Ейр.

- Пильність зайвою не буває.

- Підстав для такої паніки якось малувато. - Ейр похитала головою. - Ми увесь час відкидаємо їх назад. У нас є похмурі, чемпіони, подрібнювачі. Все прекрасно. Думаєш, вони не знають, що у нас закінчаться запаси через кілька днів? Тиждень перечекати, а потім просто придумати, куди б подіти наші трупи, що висихають на сонці.

- Ні. - Максуд впевнено похитав головою. -  Щось змінилося. Я це відчуваю. Їм швидко потрібно покласти кінець облозі, зламати наш опір. Тому, Жазелізе, перевір все, що зможеш. Шукай якісь невідповідності, щось дивне. Мені потрібно…

- Дивись. - Жазель показала пальцем в бік ворожого війська.

Маршал обернувся. Ейр довелося уважно простежити за напрямом вказівного пальця Жазель, щоб зрозуміти, куди саме показує клерк.

- І що? - запитав Максуд.

- Схоже, що вони відбирають одних корів від загального отари і ведуть... кудись.

Дівчина поки що не розуміла, як її слова можуть їм допомогти. Вона просто виконувала прохання маршала. Побачила щось дивне, от і сказала.

- Вони хочуть поділити військо. - нове припущення Амайанти.