За небокрай - Стів Маккартер

- Так. - підтвердив Максуд.

- Але військ менше не стало. - зауважила Жазель.

- Саме так. - закивав маршал. - Очевидно, вони вважають небезпечним розділити армію.

- Але готують фундамент для швидкого переміщення величезної частини своєї армії. - Ейр закусила губу. - Вони підуть на штурм.

Жазель сковтнула. Щось гостре кольнуло її в саме серце. Хіба вона раніше не розуміла, що ворог буде намагатися захопити фортецю Тисячі фонтанів? Хіба не бачила незчисленне вороже військо з будь-якої стіни фортеці? Тоді чому ж зараз на неї так подіяли слова сабазадонки? Лоб змок.

- Перевірки більше не потрібні.

- Тепер ти задоволений? - нервово вигукнула Амайанта.

Воїн поглянув на неї, не розуміючи, що золота дівчина мала на увазі.

- Ну, як же? Ти ж сам шукав погане.

Максуд не відповів.

- Кому і що передати? - намагаючись виглядати якомога спокійнішою, спитала Жазелізе.

- Знайди алхіміста. Нехай ставить свій далекобій на п'ятому рубежі.

- П'ятому? - витріщила очі Ейр.

Максуд кивнув головою.

- Єдина Єдність. - похитала головою сабазадонка. - Піду повідомлю тоді всіх на четвертому, щоб збирали речі. Краще заздалегідь перейти.

Жазель зблідла. Погані плани. Відступ на п'ятий рубіж... Це ще не поразка, але дуже близько до неї. Остання стіна. Її прорвуть, і все. Що далі? Далі відходити вже не буде куди.

- Правильно. - кивнув маршал. - Заклиначів потрібно привести насамперед, щоб діадеми не падали нам на голови.

- Потрібно ще поговорити з генералами. - продовжувала Ейр.

- Подрібнювачі, Химерниці, людинини, чемпіони, луксори. Потрібно всіх зібрати. Я чекатиму внизу. - маршал повернувся до клерка. - Поєднувач або в себе, або он у тій майстерні. Нехай Йоші приготує всі свої знаряддя. На третьому рубежі.

Жазель кивнула і поспішила піти. Туди, де дихати легше, на свіже повітря. Цей оглядовий майданчик скував її всю. Клерк видихнула. Насамперед дівчина вирушила до майстерні. Там вона побачилася з Йоші та передала йому накази маршала. Запитала про алхіміста. Намагалася не показати свого збудження. Не видати своїм виглядом того, що їй було відомо. Неминуча битва. Великий штурм. Амаліони кинуть усі сили. Дівчина сковтнула. Знову їй доведеться побачити чотирируких страшних монстрів. Іноді дівчині здавалося, що їх не бояться лише чемпіони, що протистоять їм на стіні. І Химерниці. Ті взагалі нічого не бояться. Дівчина попрямувала на четвертий рубіж, ловлячи на собі допитливі погляди майстрів. Її волосся, схоже, їм сподобалося. Вона не знайшла у собі сил посміхнутися.

Перш ніж прийти до Поєднувача, дівчина зайшла до себе в будинок. Подивитися, чи не отямилася Дезіре. Жазель підійшла до ліжка, на якому лежала Химерниця Зими. Опустилася коло неї. Вона могла б взяти її за руку. Але боялася навіть чіпати ту залізну штуку.

- О, добре, що ти тут. - Жазель обернулася на голос і побачила Ейр, що якраз увійшла. - Ці двоє віднесуть її. Простежиш?

За сабазадонкою слідком увійшли двоє солдатів із армії Азаніеля. Клерк кивнула головою.

- Я тоді вниз. Там збори у Максуда.

Жазель збиралася допомогти перекласти Дезіре на ноші. Деякі речі Химерниці вона понесе сама.

- Ти тільки не здавайся, подруго. - шепотіла вона, коли нахилилася до Химерниці Зими зібрати її речі. - Ти тільки тримайся. Мені стільки ще треба розповісти тобі.

За кілька хвилин солдати вже стояли на вулиці з ношами в руках. Клерк поглянула на похмуре небо і прикусила губи.

- Ходімо сюди. - показала Жазель пальцем далі вулицею. - Треба декого навідати. І потім одразу нагору.

Їй потрібно було зустрітися з алхімістом.

- Румадеу! Радий тебе бачити, хлопчику мій. - Гертіро широко розкинув свої величезні ручища, вітаючи чемпіона без обладунків. - Ну, ти тепер розкажеш подробиці? Калібрісто не буде куди подітися. - Гертіро втупив суворий погляд у свого командира. - Він дасть тобі відзнаку.

Румадеу обнявся зі своїм командиром. Гертіро для нього як другий батько. У бою та побуті завжди йому допомагав. Напевно, заслуги цього величезного воїна в тому, що сам він став чемпіоном, більші, ніж самого Румадеу. За спиною командира непорушно стояв Калібрісто зі своїм охоронцем. Румадеу повернув голову і посміхнувся до Зодеми. Та, мабуть, усміхнулася у відповідь. За чорним шарфом, крім очей, нічого більше не видно.

- Усі тільки й говорять про той меч. А його здобув один із наших, ну, Калібрісто, що ти на це скажеш, хе-хе? - задоволений Гертіро посміхався своїм величезним ротом і розмахував руками, активно жестикулюючи своїм братам-чемпіонам.

Гертіро був величезний у всьому. Руки, голова, очі, все було великим. Він виділявся навіть на тлі решти чемпіонів. Напевно, найкращі його роки залишилися позаду, але він ще міг послужити добру службу.

- Це ти здобув меч? - суворим голосом спитав Калібрісто.

- Ні. - похитала головою Румадеу. - Його знайшла Жазель. Ми розділилися, щоб дати їй шанс втекти. Самі зосередилися на тому, щоб зустрічати всі ворожі сили та якомога довше затримувати їх. - відповів чемпіон.

- Жазель? Хм. Хто це? - спитав Гертіро, хитаючи головою і дивлячись то на Калібрісто, то на Румадеу.

- Та тріска, що ходить за Максудом. Ну, яка супроводжувала нас сюди. - пояснив генерал.

- А, та незговірлива непоступлива дівчина-скеля? - реготнув чемпіон. - Гаразд, ця може. І скільки ворогів за вами гналося? - не терпілося швидше дізнатися про всі подробиці великого походу Гертіро.

- Більше сотні. У першій хвилі. Потім підійшла друга. Але ми вже зникли на той час. - пригадував події чемпіон.

- Сто амаліонів. Вас було четверо. - замислився Калібрісто. - Одна Химерниця, один воїн людей, один чемпіон і та жінка. Чого вам боятися? Гертіро, хіба це схоже на подвиг? Ти вважаєш, що критерії для отримання відзнаки настільки низько впали?

- За нами прийшли добре навчені амаліони. Не ті зелені недомірки, що лізуть до вас на стіни. - рішуче заперечив Румадеу. - Вони напали із чорними щитами. У чорних обладунках, що захищають від сили Химерниці. І серед них були луксори.