Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Слухай, Ліку, а хіба ельфи не вегетаріанці? – не витримав Альг після того, як той забрав у нього з-під носа останній пиріжок.

Ельф розсміявся.

– Ні! Ми ж не дріади! Ми просто не вбиваємо тварин просто так. Сильним воїнам потрібен тваринний білок. А оскільки ми всі з дитинства вчимося поводитися з луками і холодною зброєю, то без м’яса нам не обійтися.

– Але ж дріади теж воїни, – сказав Гера.

– Лучниці. Здебільшого – лучниці. Але в них інша природа. З древа народжені в древа і повернуться.

– Годі філософствувати, – обірвав його Альгін. – Викладай новини.

– Тан погодився покласти документ на місце.

– І це все? – розчаровано запитала я.

– Ні. Нам потрібно потрапити на міське кладовище. І подивитися той сектор, який позначений на карті червоним колом, – сказав Лік, дістаючи свій блокнот з нотатками. – Дівчата, дайте карту.

Кхибра відкрила шафу і вивудила з неї карту. Ельф розгорнув її. Карта була розділена на дві частини: одна – просто зменшена карта світу, без жодних позначених місць. А друга – карта Ситова. Ось вона якраз набагато цікавіша за карту світу.

– Ось, бачите? – він показав пальцем на широке коло в північно-західній частині кладовища. – Тут раніше ховали шляхетних мешканців. І саме тут знаходяться фамільні склепи кількох найбагатших сімей Ситова. Руто, я просто нутром чую, що це пов’язано з твоїм передбаченням.

Я насупилася.

– Зачекай. Згадай, пані Лайс сказала, що цією частиною користувалися наші адепти. Як так? Хто б зі знаті погодився віддати на поталу академії фамільні склепи? – розумно зауважила Кхибра.

– Адепти, Кхибро, користувалися ось цією частиною цвинтаря, – Лікраніель ткнув пальцем правіше від кола. – Раартанель сказав, що їм було заборонено підходити до склепів, що з північно-західного боку брами. А ось тут, якраз те, що віддали академії, – він знову потикав пальцем трохи правіше позначеного місця, – звичайні старі могили.

Ми сиділи й мовчки витріщалися на карту. Звалилася ж вона на мою хвору голову!

– Я серцем чую, що треба йти до склепів, – порушив тишу писклявий голос Шафрана.

– Тебе ніхто поки що не питає, – огризнулася Кхибра.

– Фі, як грубо! – фамільяр злетів і сів у центрі кола на карті.

– Пропоную піти туди в сутінках, так непомітніше, – запропонував ельф.

– Дякую, без мене, – відокремилася я, не розділяючи пропозиції Лікраніеля. – З мене вистачить цвинтарних пригод.

– Руто, що за дитинство?! – розлютився ельф. – Тобі ж ворожка передбачила...

– Це не дитинство, – обірвала я його. – Як давно тебе намагався зжерти мертвяк?

– Треба Гріса брати з собою, – абсолютно спокійно сказав Гера. – Без нього не впораємося.

Ми мовчали.

– Ні, звісно, можемо замість Богріса підключити Шрама, а разом із ним і пані Лайс. І тоді помахаємо ручкою всьому нашому розслідуванню, – додав Альгін і добив джокером: – І державна таємниця виповзе назовні. За що хтось отримає по гострих ельфійських вухах. І не він один. Тому що ти, Лікраніеле, потягнеш за собою обох братів.

– Ну вже ні! Обійдемося своїми силами! – схвильовано вигукнув ельф.

– Я «за», – видихнула я здаючись та підіймаючи руку. Боротися проти аргументів Альгіна не мало сенсу. Він у цьому випадку має рацію.

Рішення ухвалили одноголосно – розповідаємо все Богрісу, беремо з нього клятву і йдемо завтра в сутінках на цвинтар. Пресвітлі боги, от чомусь мені здається, що все це добром не закінчиться!

Кільцевник – п’ятниця

Сніготал – березень

Мої улюблені читачі!

Здоров'я вже краще, лише голос ще не з'явився. Але я вже продовжую працювати далі. Ваші коментарі допомагають одужати та підіймають настрій. Щиро дякую вам за вподобайки та поширення, за ваші теплі слова та побажання! Для мене це дуже важливо. Ця історія вже добігає кінця, тому незабаром буде друга книгу циклу "Хазяйка таверни". Тож пригоди продовжуються :))

Всім щиро вдячна! Всіх обіймаю і люблю!