Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Це нескладно, – продовжувала вона вражати читанням інформації. – Я щодня роблю передбачення, щоб знати, де стелити соломку, – усміхнулася пані Мерідет.

– Не нудно жити, коли все знаєш наперед? – запитала Кхибра.

– О, ні, це перші сто років нудно, а потім втягуєшся і звикаєш.

Сто років?!

– Дивлячись на ваші обличчя, можу припустити, що я дуже добре зберіглася, – реготнула пані Мерідет.

Ми тільки кивнули.

– То що ж ви хотіли дізнатися?

– Тут можуть підслухати? – запитанням на запитання відповіла я.

– Навіть так?!

Оракул клацнула пальцями, й ми опинилися в цілковитій тиші. Я розповіла про Шеллієн, її передбачення, а також про пана Кюнта, який розповів, що салон був відкритий на один день. Так само згадала, що віщунку вивели в кайданах і нашийнику. Пані Мерідет мовчала, потім кинула цупкий і уважний погляд на нас.

– Покажіть свій медальйон, Руто.

Я потягнула за ланцюжок. Рубін спалахнув, дорогоцінне каміння на амулетах і в перснях відгукнулося на сполох і загорілося рівним вогнем. Пані Мерідет задоволено кивнула, потім стягнула покривало з кулі, знову приклацнула пальцями, і приміщення, залите до цього золотистим світлом магічних вогнів, занурилося в напівтемряву.

На столі спалахнули стародавні знаки, оракул дістала чорний оксамитовий мішечок, висипала на стіл блідо-зелений порошок і ледь-ледь дмухнула. Він одразу розподілився по всьому колу заглиблення рівним кільцем. Запалилися чорні й темно-зелені свічки, у пальцях пані Мерідет затанцював вогник.

– Покладіть руки на стіл, адептки, – тихим і дуже спокійним голосом сказала вона.

Ми не змогли опиратися і зробили те, що вона просила. Пані Мерідет витягла з рукава довгу ритуальну голку, схожу на ту, що була в Шеллієн. Блискавичним рухом вона проткнула наші безіменні пальці на правих руках.

– Переверніть долоні так, щоб кров потрапила на знаки.

Ми не встигли запитати на які, як під руками спалахнули й загорілися блідо-блакитним світлом дивні руни. На них упали краплі крові. Руни жадібно ввібрали кров і поступово забарвилися в пурпурово-червоний. Пані Мерідет витягла з рукава вузький кинджал і полоснула ним по своїй долоні. Її кров замкнула коло на столі, змішавшись із порошком. Вогник з пальців оракула зістрибнув і закрутився навколо кулі, відбиваючи нас догори дриґом. Здавалося, що повітря стало густим і важким, воно розтікалося патокою і заповнювало собою все навколо. Аудиторія наповнилася трохи солодкуватим запахом, так іноді пахне у крамницях купців зі Сходу. По стінах побігли фіолетові тіні. Їх ставало дедалі більше. Оракул тримала над кулею розчепірену долоню. Довгі вузлуваті пальці нагадували лапки павука. Сапфір горів немов смолоскип, відбиваючись в очах викладачки.

Пані Мерідет заспівала тягучу мелодію незнайомою мовою. А коли закінчила співати, рубіни й смарагди на амулетах зловили відблиски магічного вогню. Бабусин медальйон відгукнувся на поклик пісні, він немов поглинав світло незвичайних свічок.

– Дивіться в кулю, – хрипло видавила оракул.

Ми прикипіли поглядами до кришталю. Спочатку я так само бачила відображення нас догори дриґом, потім усе огорнув темно-синій туман. Коли він розвіявся, то в кулі показався чоловічий силует. Поруч із ним ішла тінь звіра. Потім звір встав на диби й кинувся кудись убік. Потім з’явилися кайдани та широкий нашийник, який хтось накинув на звіра. Звір завив. Його виття більше було схоже на плач... Ось ще дві фігури, вони то зливаються в одну, то розходяться. А потім їх щось немов розрізало навпіл. І хлинула кров. Я впізнала цей солодкуватий запах – так пахне тільки кров. Рубін на грудях розжарився, і я скрикнула від болю. Яскравий спалах світла полоснув по очах з такою силою, що я заплющила очі.

Коли все закінчилося, я відкрила спочатку одне, а потім і друге око.

– Що це було? – прикладаючи долоню до грудей, там, де висів медальйон, запитала я.

– Майбутнє, – відповіла оракул. – Кожен побачив своє. І я не скажу, що мене потішило те, що я побачила. Настають дуже великі зміни й складні часи.

– Ви це визначили за тінями? – Мені було важливо дізнатися, що за знаки подала куля.

– Річ у тім, адептки, – оракул потерла пальцем підборіддя, – кожен з нас бачив тільки своє майбутнє.

– Оце так! – прошепотіла Кхибра.

– Пані Мерідет, то ви знали Шеллієн?

– Чи знала я її... Це була моя найкраща учениця! Я бачила в ній свою наступницю...

Оракул замовкла і потягнулася за трубкою. Спритно набивши тютюном, вона утрамбувала його мідною п’ятою, прикурила і випустила довгий струмінь сизого диму.

– Маліка ні в яке порівняння з нею не йде. Крихітка Шелл багато чого могла і багато чому б ще навчилася, якби не зв’язалася з нікчемами! – голос пані Мерідет став твердим, у ньому зазвучали нотки металу. – Їй захотілося шалених грошей. Вона розміняла свій талант на мідяки. Швидше за все, Шелл обвели навколо пальця і змусили працювати на себе якісь головорізи. Дрібних і великих банд навіть у столиці достатньо. І це попри те, що таємна поліція цілодобово пильнує. Когось ловить, а когось і випускає. Причому в Ситові повнісінько зацікавлених у тому, щоб деякі бандити після ув’язнення за кілька-трійко днів або тижнів були випущені на волю.