Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни
Вона усміхнулася й узяла мене під руку.
Коли ми зайшли всередину, вартовий повідомив:
— Пані Левелла хоче знати, чи ви двоє плануєте приєднатися до решти панства за обідом.
— Коли почнеться обід? — запитав я.
— Приблизно за півтори години, — відповів охоронець.
Я подивився на Корал, та стенула плечима.
— Гадаю, так, — відповів я.
— Перша їдальня, нагорі, — відрапортував вартівник. — Чи маю повідомити сержанта — той скоро проходитиме тут — аби він передав вашу згоду пані Левеллі? Чи хочете самі...
— Можеш повідомити, — кинув я.
— Чи не бажаєте вмитися, переодягтися..? — почав я, коли ми відійшли від охоронця.
— Лабіринт, — сказала Корал.
— Це означатиме ще купу сходинок, — зауважив я.
Вона з напруженим обличчям розвернулася до мене, тоді побачила, що я посміхаюся.
— Сюди, — запропонував я, вказуючи їй на двері до головного вестибюля і проводячи її крізь нього.
Я не впізнав вартівника, який стояв у кінці короткого коридорчика, що вів до сходів. Але той знав, хто я такий, і, поглянувши зацікавлено на Корал, відчинив нам двері, знайшов для нас ліхтар та запалив його.
— Маю попередити, що там є хитка сходинка, — сказав охоронець, передаючи мені ліхтар.
— Котра?
Він похитав головою:
— Принц Джерард кілька разів повідомляв про неї, але, здається, крім нього, ніхто її не помітив.
— Добре, — сказав я. — Дякую.
Цього разу Корал не заперечувала, щоб я йшов першим. Якщо порівнювати, то спускатися цими сходами виявилося страшніше, ніж тими, з Колвіра, головно тому, що тут не було видно дна, і, зробивши кілька перших кроків, ти не бачив узагалі нічого, крім світлової плями, в якій рухався, виток за витком, униз. А ще це загрозливе відчуття необмеженої порожнечі навколо тебе. Я ніколи не бачив цього місця освітленим, але гадаю, що таке відчуття не було помилковим. То була дуже простора печера, і ти намотував посеред неї коло за колом, спускаючись усе нижче, і міг тільки гадати, коли ж дістанешся дна.
Трохи згодом Корал відкашлялась і мовила:
— Ми можемо зупинитися на хвилинку?
— Звичайно, — відповів я, зупиняючись. — Дух перехопило?
— Ні, — відказала вона. — Скільки ще залишилося?
— Не знаю, — сказав я чесно. — Щоразу, коли йду цими сходами, відстань здається то більшою, то меншою. Якщо ви хочете повернутися назад і взяти участь в обіді, ми можемо піти подивитися на Лабіринт завтра. У вас нині був напружений день.
— Ні, — відповіла вона. — Але я не проти б на хвилинку притулитися до вас.
Мені здалося, що це місце не дуже пасує до романтичного настрою, але я зрозумів, що вона мусить мати іншу причину для такого прохання, й підкорився.
Минув якийсь час, перш ніж я усвідомив, що Корал плаче.
Вона дуже добре це приховувала.
— Що з вами сталося? — запитав я врешті-решт.
— Нічого, — відповіла вона. — Можливо, нервова реакція. Примітивний рефлекс. Темрява. Клаустрофобія. Щось таке.
— Вертаймося.
— Ні.
Отже, ми знову продовжили спускатися.
Приблизно за пів хвилини я помітив, що кількома сходинками нижче щось біліє, і завмер. Тоді зрозумів, що це лише носовичок. Наблизившись, побачив, що його прибито до сходинки встромленим кинджалом. І на носовичку були якісь позначки. Я зупинився, дотягнувся до нього, розгладив та прочитав: «ЦЯ, ЧОРТ ЗАБИРАЙ! ДЖЕРАРД».
— Тут обережно, — попередив я Корал.
Уже збирався ступнути на цю сходинку, але, підкоряючись раптовому імпульсу, я спочатку обережно випробував її, легенько торкнувшись ногою. Нічого. На дотик вона здавалася нормальною. Я став на неї. Те ж саме. Я стенув плечима.
— Обережно, хай там як, — застеріг я.
Коли Корал ступнула на сходинку, теж нічого не трапилось, і ми рушили далі. Трохи згодом я помітив далеко внизу слабке мерехтіння. Вогник рухався, і я здогадався, що хтось там патрулює. Цікаво, навіщо? Чи там є в’язні, за якими треба наглядати та яких доглядати? Чи певні входи до печер вважаються уразливими місцями? І що має знаменувати ця дивна процедура замикати зал, котрий містить Лабіринт, на замок та вішати ключ на стіну біля дверей? Чи може бути, що з цього боку Амберу загрожує небезпека? Яка? Чому? Я знову сказав собі, що одного дня маю знайти відповіді на ці запитання.
Утім, коли ми дісталися найнижчої сходинки і ступили на долівку, то вартівника не побачили. Стіл, стійки для зброї, кілька шафок — типове умеблювання поста, скрізь ліхтарі... Але охоронця ніде не було видно. Шкода. Цікаво було б дізнатись, які дії визначені статутом на випадок надзвичайної ситуації, а можливо, й почути, які саме надзвичайні ситуації в статуті передбачені. Я вперше помітив, що з темряви у напівосвітлений простір перед стійкою звисає мотузка. Дуже обережно потягнув за кінчик, вона подалась, а за мить я почув десь високо над головою слабкий металевий дзвін. Цікаво. Схоже, це була сигналізація.
— Куди далі? — запитала Корал.
— Еге ж, ходімо, — стрепенувшись, я взяв її під руку і спрямував праворуч.
Коли ми йшли, прислухався, сподіваючись почути відлуння. Проте нічого не почув. Раз у раз я підіймав ліхтар, але до кола світла потрапляв хіба ще один сегментик долівки.
Корал, здавалося, сповільнювала кроки, і я відчував, як напружується її рука, як підсвідомо дівчина опирається руху вперед. Одначе просувався вперед, і вона теж не зупинялася.
Нарешті я сказав:
— Тепер уже близько, — бо почув, що луна повернулася, хоч і негучна.
— Добре, — відповіла вона, але не прискорила кроку.
Нарешті попереду засіріла стіна підземелля, а далеко ліворуч я розрізнив темний отвір тунелю, який шукав; змінивши напрямок, рушив до нього. Коли ми нарешті дісталися тунелю й увійшли до нього, я відчув, що дівчина тремтить.
— Якби я знав, що це схвилює вас аж так сильно... — почав я.
— Я в порядку, правда, — відказала вона. — І хочу його побачити. Просто не могла припустити, що шлях до нього буде теж таким... непростим.
— Найгірше вже позаду, — підбадьорив я її. — Тепер уже скоро.
Ми швидко порівнялися з першим бічним коридором і проминули його. Незабаром за ним відкрився наступний, я призупинився й освітив вхід до нього ліхтарем.
— Можливо, — прокоментував, — якщо піти цим коридором, він якимось незбагненним чином виведе нас знову на узбережжя.
— Як на мене, краще не перевіряти.
Пройшовши
