Ім’я вітру - Патрік Ротфусс

Я вперше зрадів строгим правилам поведінки в Університеті. Якщо Емброуз був готовий піти на таке, я міг лише здогадуватись, яких рішучих заходів він ужив би, якби не мусив зберігати щось схоже на чемність.

З задуми мене вирвала молода жінка, яка висунулася з-за парадних дверей шинку.

— А щоб тебе, Анкере! — крикнула вона. — Не буду я наливати й носити, поки ти стоїш тут і чухаєш собі дупу! Заходь!

Піднявши драбину й поставивши її у провулку за рогом, Анкер пробурчав щось собі під носа.

— А шо ти, властиво, зробив тому хлопові? Вграв його матусю?

— Та ні, написав про нього пісеньку.

Коли Анкер відчинив двері шинку, на вулицю полилася суміш притишених голосів.

— Мені б цікаво було почути таку пісеньку. — Він широко всміхнувся. — Чому б тобі не зайти й не зіграти її разок?

— Якщо ви впевнені, — сказав я, зовсім не вірячи у свою удачу. — Неодмінно буде біда.

— Біда, — гигикнув він. — Шо такий хлопчина, як ти, знає про біду? Я був у біді, ще як ти не родився. Я в такій біді бував, шо ти для неї й слів би не найшов. — Ще стоячи у дверях, він повернувся обличчям до мене. — У нас тут давно вже не бувало музики регулярно. І я не сказав би, шо радий обходитися без неї. Класної корчми без музики не буває.

Я всміхнувся.

— Тут я мушу з вами погодитися.

— Правду кажучи, я б тебе взяв уже для того, щоб прищемити носа тому багачеві, — зізнався Анкер. — Але якщо ти сяк-так умієш грати… — Він розчахнув двері ще більше, наче запрошуючи мене. Я відчув запах тирси, трудового поту й хліба в печі.

Усе було влаштовано ще до кінця вечора. В обмін на чотири вечори гри на виток мені надали малесеньку кімнатку на третьому поверсі та гарантію того, що, якщо я навідаюся тоді, коли всі їстимуть, мені залюбки дадуть трішки того, що звариться в казані. Безперечно, Анкер одержав послуги музиканта з талантом за дуже вигідною ціною, але я був радий такій домовленості. Що завгодно, аби тільки не повертатися до Гнізд і мовчазного глузування товаришів по кімнаті.

Стеля моєї кімнатки у двох кутках хилилася донизу, через що вона здавалася ще меншою, ніж насправді. Вона була б дуже захаращеною, якби там були не тільки нечисленні меблі — маленький письмовий стіл із дерев’яним стільцем та одна-єдина полиця над ним. Ліжко було таке ж пласке й вузьке, як і в Гніздах.

Свій трохи пошарпаний примірник «Риторики і логіки» я поставив на полицю над столом. Футляр із моєю лютнею зручно примостився в кутку. У вікно мені було видно вогні Університету, що спокійно горіли в прохолодному осінньому повітрі. Я був удома.

Згадуючи це тепер, я думаю, що мені поталанило, коли я опинився в шинку «В Анкера». Справді, відвідувачі там були не такі заможні, як у «Коні і четвірці», але вони цінували мене так, як шляхта не цінувала ніколи.

А якщо мої апартаменти в «Коні і четвірці» були розкішними, то моя кімнатка в Анкера була затишною. Тут те ж саме, що й з черевиками. Людині потрібні не найбільші черевики, які можна знайти. Їй потрібна пара по нозі. З часом та кімнатка в Анкера стала для мене домівкою більшою мірою, ніж будь-яке інше місце на світі.

Але конкретно тоді я був розлючений через те, як дорого мені обійшовся Емброуз. Тож коли я сів за свій публічний лист-вибачення, він вийшов сповненим убивчої щирості. Він був твором мистецтва. Я бив себе в груди від жалю. Я стогнав і скреготав зубами через те, що огудив товариша по навчанню. Я долучив до листа повний текст пісні, а також два нові куплети та повні ноти. Далі я надзвичайно ґрунтовно вибачився за кожен вульгарний, дріб’язковий натяк, який увійшов до пісні.

Опісля я витратив чотири дорогоцінних йоти з власних грошей на папір і чорнило та скористався послугою, яку мені завинив Джаксім, коли я передав йому свій пізній час іспиту. Він мав приятеля, що працював у друкарні, і з його допомогою ми надрукували сто з лишком примірників листа.

Згодом, увечері перед початком осіннього семестру, ми з Вілом і Сімом розклеїли їх на всіх пласких поверхнях, які спромоглися знайти по обидва боки річки. Ми скористалися чудовим алхімічним клеєм, який із цієї нагоди зварив Сіммон. Він наносився як фарба, а застигнувши, ставав прозорим, як скло, і твердим, як сталь. Зняти ті аркуші можна було б лише молотком і різцем.

Згадуючи це зараз, я розумію: це було дурістю — усе одно що дражнити розлюченого бика. А замислившись над цим, я сказав би, що саме це зухвальство стало основною причиною, з якої Емброуз зрештою спробував мене вбити.

Розділ шістдесят другий

Дозволи

За наполегливою рекомендацією кількох осіб у наступному семестрі я обмежився трьома навчальними дисциплінами. Я продовжував вивчати вищу симпатію в Елкси Дала, відбував свою зміну в Медиці та не полишив учнівства в Манета. Я був приємно заклопотаний, але не переобтяжений, як попереднього семестру.

Рукотворство я вивчав із найбільшою впертістю. Оскільки мої пошуки покровителя зайшли в глухий кут, я знав, що найлегше мені буде досягти самодостатності, ставши рукотворцем. Тепер я працював на Кілвіна й мусив виконувати відносно чорну роботу за відносно невеликі гроші. Після закінчення учнівства ситуація покращилася б. Ба більше, я дістав би можливість займатися власними роботами, а тоді продавати їх замовникам, одержуючи прибуток.

Якщо. Якщо мені вдаватиметься не затримувати сплату боргу Деві. Якщо мені вдаватиметься якимось робом знаходити гроші на навчання. Якщо мені вдасться закінчити навчання в Манета, не вбившись і не покалічившись під час небезпечної роботи, якою в Промислі займалися щодня…

Нас зібралося в майстерні душ сорок чи п’ятдесят, і всім хотілося побачити новинку. Дехто сидів на кам’яних робочих столах, щоб добре все розгледіти, а з десяток інших студентів зібралися на залізних містках у кроквах серед підвішених Кілвінових ламп.

Там, угорі, я побачив Манета. Не помітити його було важко: він був утричі старший за будь-якого іншого студента, мав розпатлане волосся й сиву бороду. Я видерся вгору сходами й став поруч з ним. Він усміхнувся та плеснув мене по плечу.

— Що ти тут робиш? — запитав я. — Я гадав, що це лише для зелені, яка такого ще не бачила.

— Я вирішив, що сьогодні вдам із себе сумлінного наставника, — знизав плечима він. — До