Ім’я вітру - Патрік Ротфусс

— Гаразд, — жваво заговорив Ректор. — До початку вступних іспитів у нас десять хвилин. Мені не хочеться відставати від розкладу, тож я не буду з цим тягнути. — Він оглянув решту майстрів, і всі вони йому закивали. — Ре’ларе Емброузе, висловіть свої претензії. У вас є одна хвилина.

— Примірник тексту пісні просто перед вами, — з жаром заговорив Емброуз. — Вона наклепницька. Вона паплюжить моє добре ім’я. Це ганебна поведінка для члена Аркануму. — Він ковтнув, зціпивши зуби. — Ось і все.

Ректор повернувся до мене.

— Маєте що сказати на свій захист?

— Вона була нетактовною, Ректоре, але я не сподівався, що вона пошириться. Власне, я заспівав її лише один раз.

— Резонно. — Ректор опустив погляд на папірець, який лежав перед ним. Прокашлявся. — Ре’ларе Емброузе, ви — віслюк?

Емброуз напружився.

— Ні, пане, — заперечив він.

— Чи маєте ви, — він прокашлявся й зачитав просто з аркуша, — «прутень, як трутень»?

Дехто з майстрів ледве стримав усмішку. Елодін усміхнувся не криючись.

Емброуз зашарівся.

— Ні, пане.

— Тоді я, на жаль, не бачу проблеми, — лаконічно підсумував Ректор і поклав папірець на стіл. — Я пропоную замінити звинувачення в неналежній поведінці звинуваченням у недостойному хуліганстві.

— Підтримую, — сказав Кілвін.

— Усі за? — руки підняли всі, крім Гемма та Брандера. — Пропозицію прийнято. Встановлюється така міра покарання: офіційний лист-вибачення на адресу…

— Ради Бога, Артуре, — втрутився Гемм. — Хай лист принаймні буде публічним.

Ректор зиркнув на Гемма, а тоді знизав плечима.

— …офіційний лист-вибачення в публічному доступі до початку осіннього семестру. Усі за? — Усі підняли руки. — Пропозицію прийнято.

Ректор нахилився вперед, спершись на лікті, і поглянув згори вниз на Емброуза.

— Ре’ларе Емброузе, надалі раджу вам утриматися від марнування нашого часу через неправдиві звинувачення.

Я відчув, як Емброуз аж пашить гнівом. Це було все одно що стояти біля вогню.

— Так, пане.

Не встиг я відчути якесь самовдоволення, як Ректор повернувся до мене.

— А вам, е’ліре Квоуте, раджу надалі сумлінніше дотримуватися норм етикету.

Його сувору настанову дещо зіпсувало те, що Елодін поруч з ним уже почав весело мугикати мелодію «Осел, осел».

Я опустив очі, намагаючись стримати усмішку.

— Так, пане.

— Ви вільні.

Емброуз розвернувся й кинувся геть, але перш ніж він вийшов за двері, Елодін заспівав:

Ось віслюк іде — і породу видно в нім!

За мідяк будь-кого на собі катає він!

Думка про те, щоб написати публічне вибачення, була мені осоружна. Але, як то кажуть, щасливе життя — найкраща помста. Тож я вирішив ігнорувати Емброуза й насолоджуватися своїм новим, розкішним життям у «Коні й четвірці».

Але мститися в мене вийшло лише два дні. На третій день у «Коня й четвірки» з’явився новий власник. На зміну низенькому веселому Кеверіну прийшов високий худий чолов’яга, який повідомив мене, що потреби в моїх послугах більше немає. Мені наказали звільнити свої апартаменти до настання ночі.

Це дратувало, але я знав щонайменше чотири чи п’ять шинків аналогічної якості з цього боку річки, які дуже зраділи б можливості винайняти музиканта зі свиріллю таланту.

Але шинкар із «Куща гостролисту» відмовився зі мною розмовляти. «Біла олениця» та «Вінець королеви» були задоволені тими музикантами, які вже в них були. У «Золотому поні» я прочекав більше години, поки не зрозумів, що мене ґречно ігнорують. Коли мені відмовили в «Королівському дубі», я вже кипів від люті.

Це Емброуз постарався. Я не знав, як це йому вдалося, проте я знав, що це був він. Можливо, роздав хабарів або пустив чутку, нібито будь-який шинок, який візьме на роботу певного рудоволосого музиканта, втратить чимало заможних шляхетних клієнтів.

Тож я почав ходити іншими шинками на цьому боці річки. Дорогі шинки мені вже відмовили, але пристойних закладів ще залишалося багато. За наступні кілька годин я зазирнув до «Спочинку пастуха», «Кабанячої голови», «Собаки в стіні», шинку «Стовпи» і «Табарда». Емброуз попрацював дуже ретельно: мною не зацікавився жоден з них.

Коли я навідався до шинку «В Анкера», уже настав ранній вечір, і тоді я йшов далі лише з чистісінької злості. Я був рішучо налаштований звернутися до кожного шинку на цьому боці річки, перш ніж знову почати платити за ліжко та розписку на їжу.

Коли я прийшов до шинку, сам Анкер, видершись на драбину, закріплював цвяхами довгу кедрову дошку з обшивки стіни. Коли я встав біля драбини, він опустив на мене погляд.

— То це ти — той самий хлопака, — промовив він.

— Прошу? — спантеличено перепитав я.

— Тут один хлоп заходив і сказав мені, шо я, як візьму на роботу рудоволосого хлопчину, наживу собі достобіса неприємностей. — Він кивнув на мою лютню. — Певно, йшлося про тебе.

— Ну, тоді, — сказав я, регулюючи лямку футляра для лютні в себе на плечі, — не марнуватиму ваш час.

— Ти його ще не марнуєш, — заявив він, спустившись із драбини, і витер руки об сорочку. — Цьому закладу не завадило б трохи музики.

Я пильно глянув на нього.

— А хіба ви не збентежені?

Він сплюнув.

— Ці кляті малі ґедзі думають, ніби за гроші можуть хоч сонце з неба дістати, еге ж?

— Конкретно цей міг би собі це дозволити, — похмуро сказав я. — І місяць теж, якби він захотів собі весь комплект, щоб підставляти під книжки.

Він насмішкувато пирхнув.

— Ні хріна він мені зробити не може. Я таких не обслуговую, тож він не може розлякати мені клієнтів. А я володію цим закладом сам-один, тож він не може купити його й звільнити мене, як бідолашного старого Кеверіна…

— Хтось купив «Коня й четвірку»?

Анкер задумливо на мене глянув.

— А ти шо, не в курсі?

Я неквапливо хитнув головою, потихеньку перетравлюючи цю звістку. Емброуз купив «Коня й четвірку» просто для того, щоб насолити мені, позбавивши мене роботи. Ні, він для цього надто розумний. Він, мабуть, позичив гроші якомусь приятелеві й видав це за комерційну операцію.

Скільки він коштував? Тисячу талантів? П’ять тисяч? Я й гадки не мав, яку вартість має такий шинок, як «Кінь і четвірка». Ще більше непокоїло те, наскільки швидко він із цим упорався.

Завдяки цьому я зміг чітко все оцінити. Я вже знав, що Емброуз багатий, але, чесно кажучи, порівняно зі мною, багатими були всі. Я ніколи не замислювався про те, наскільки він заможний або як він може використати це проти мене. Я на власному досвіді бачив, який вплив може мати первісток