Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
Альгін привітався і взяв пряник.
– Мені Шафран на лапках приніс, що ви завтра в Курчаве летите, – почав він.
Я тицьнула пальцем в клопа, той опустив вусики і удав, що зайнятий яблуком. Так, мені здалося чи це гад ще й шаркнув лапкою? Здається, ні! От же ж, дочекається він!
– Летимо, – відповіла замість мене Кхибра. – У божедар’я**** ввечері повернемося.
– Я вас проводжу і зустріну, – як ні в чому не бувало, продовжив Альг.
– Як хочеш, – знизала я плечима.
– Візьміть пару магофлаїв, можуть знадобитися.
Змовилися вони, чи що?
– Гаразд.
– Ой, а покажіть, – очі ельфа засяяли від цікавості. – А то стільки розмов ходить про них у групі, а нам ще жодного не показували. Сказали, що наступного тижня побачимо. А в «Перлині магії» всіх розібрали.
– Гай Волхвів – дикий ліс? – вставив мідячок Шафран, який миттєво забув про обіцянку мовчати. – У вас що там, флаїв не продають?
– Продають, – насупився Лікраніель. – Але в магічних крамницях. Мене туди з певних причин не пускали.
– Зрозумі-і-і-іло, – протягнув фамільяр і тут же знову удав, що зайнятий виключно яблуком.
Кхибра взяла з підвіконня коробку і показала сірих пташок.
– Які славні! Можна взяти одного?
– Не треба, – застеріг Альгін. – Вони дуже чутливі. Коли їх беруть до рук і підносять до обличчя, то магофлаї сприймають це як сигнал до передачі повідомлення.
– Дякую за роз’яснення, – подякувала йому Кхибра. – Хлопчці, морс будете?
– Звичайно! Альг, пригощайся, – ельф підсунув до нього ближче солодощі. – Можна у вас попросити чорничного відвару?
– Авжеж, – полегшено зітхнула я і схопила чайник, щоб принести з кухні окріп.
– Я допоможу. У казані мало води, – пояснив він. – Ми багато забрали.
Не скажу, щоб це було неприємно, але мені хотілося поговорити з Лікраніелем. Кхибра лише блимнула очима і ледь помітно кивнула, мовляв, ідіть, я розпитаю. Гаразд, нехай це буде на ній. До того ж Лік їй безумовно подобається. Раз Альгін зголосився допомагати, то заодно й поговорю з ним.
На кухні Альг долив у котел воду, і ми стали чекати, коли він закипить.
– Руто, хочеш, я завтра з вами поїду, – раптово запропонував він.
– Як хто?
– Як друг не зійду?
Я гмикнула.
– Розумієш, Альгін, Курчаве – це провінційне містечко зі своїм укладом. Якби ти був братом Кхибри – то, будь ласка. Ніхто б слова не сказав. А так... Мені плювати на пересуди – я далеко від рідного дому. Але там – моя сім’я. Навіщо я даватиму зайвий привід для пліток?
– А як наречений?
– Який ще наречений? – прогримів на всю кухню крижаний голос Ютари. – Ти що їй освідчився?
– Ю, у тебе щось термінове?
– Тебе Шрам шукає.
– Чому птаха не прислав?
– Він мене за тобою прислав. Мало?
– Хто такий Шрам? – поцікавилася я.
Вірана пирхнула.
– Поясни цій недолугій, хто такий Шрам. До речі, я сьогодні з вами в патрулі.
– Оштрафували? – заломив праву брову Альг.
– Нагородили, – розпливлася в усмішці Ю.
– Шрам – це Грондер Вікк, – пояснив Альгін.
– Зрозуміло, – могла б і сама здогадатися. Чиє обличчя спотворене моторошними шрамами? Правильно, його. – Послухай, Альгін, а чому він не зведе шрами, адже цілителі можуть це зробити?
– Тому що він не звів ще рахунки з одним... – Ютара підбирала слова, – магом за смерть дружини.
– Ясно.
– Та що тобі зрозуміло, селючка?! – спалахнула Ю і перевела погляд на Альгіна. – Так що там щодо нареченого? Ти зібрався з нею одружитися?
Я вирішила не втручатися в її словесний потік. А Альг якось винувато на неї дивився.
– Мовчиш?! Значить, правда?! Альгін, ти що, хочеш одружитися з цією простодухою?! Ти?!
– Давайте ви в патрулі будете з’ясовувати стосунки, – запропонувала я і зачерпнула з котла киплячу воду. – Відійди, Ютара, а то обварю.
І рішуче покрокувала з кухні. Балаган, а не гуртожиток! Тут тобі і пристрасть, і ревнощі, і ненависть, і кохання...
Я штовхнула двері. Лік із Кхиброю сиділи на її ліжку. Він тримав тролицю за руку і водив по лініях долоні пальцем.
– Ти дуже скоро зустрінеш свого майбутнього чоловіка, – серйозно сказав він.
– Тобі було мало сеансу Шеллієн?
– Руто, не збивай Ліка. Мало. Я хочу знати, що чекає на мене у гостях.
– Безумовно, там ти зустрінеш свою долю, – бубонів ельф.
– А можна мені, коли ви закінчите? Раз так, я теж хочу знати.