Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

Ми швидко зібралися. Я витягла свій золотий, який заробила в тітки в таверні, і поклала до кишені про всяк випадок. Порадую рідних. Нехай куплять собі те, що їм потрібно. Благо, батя дав мені достатньо грошей, щоб я могла відкласти заробіток. Одна батькам – решту мені, в банк покладу під відсотки, мені ще вчитися і вчитися. Та й Кхибрі може знадобитися допомога. Усе честь по честі.

Ми взяли з собою тільки легкі сумки з мінімумом речей, качалками – батя обов’язково попросить допомогти в корчмі – і парочку магофлаїв. Магоптахів вирішили не брати, у батька їх завжди вдосталь. Та й на пошті, в крайньому випадку, можна купити. Благо, коштують вони дешево. Воістину, прекрасний магічний винахід: ні годувати не треба, ні піклуватися про те, що можна ненароком придавити цих пернатих.

Біля воріт на нас чекали Альгін з Германом. Оце так несподіванка! Кхибра реготнула, я ж удала з себе поважну особу. Хлопці запропонували руки, я взяла під лікоть обох. Герман підхопив під руку і Кхибру. Дорогою він намагався трохи тісніше притиснути мою руку до себе. Тоді як Альгін, користуючись тим, що друга рука в нього вільна, накрив долонею мою руку. І всю дорогу він злегка погладжував її тремтячими пальцями. Ні, я від цих залицяльників збожеволію! Шкода, цього не бачить Ютара, віслючкою б перекинулася замість звірюки!

У диліжансі обидва хлопці по черзі кілька разів перевіряли міцність ременів і застібок, чим ледве не довели мене з Кхиброю до сказу. Крім нас у салоні сиділа ще пара гномів – мабуть родичі високоповажного пана Флюна, бо дуже схожі на нього. І огрядна баба Туся, яка гостювала в дочок у столиці. На прощання кожен із хлопців вирішив мене поцілувати. І якщо Альгін швидко клюнув у щоку, то Герман наважився і коротко поцілував у губи. Я сторопіла, як і Кхибра з Альгом. На губах залишився запах ялівцю і вербени.

Дверцята диліжанса зачинилися, погонич прочитав заклинання, і грифони взяли розбіг. Кілька стрибків і ми злетіли вгору. Щойно це сталося, ми розсміялися.

– Уявляю, що зараз коїться на станції! – задоволено посміхалася тролиця.

– Звичайний мордобій, – почувся голос фамільяра.

Баба Туся кинула незадоволений погляд на гномів, але ті хропіли, вмостившись на вільних сидіннях.

– Шафране, більше анічичирк. Тут тобі не академія. І балакучі клопи – чаклунство, а не помічники, – прошепотіла я фамільяру, який спокійнісінько, сидів у мене на рукаві. А де ж іще йому бути?

– Гаразд, – тихо зітхнув він. – Але, по-моєму, хтось сьогодні знову звернеться до цілителів.

Я хмикнула. А Кхибра штовхнула мене в бік.

– І як?

– Що  «як»? – не зрозуміла я.

– Як тобі поцілунок Германа?

– Мало, – я відчула, як щоки стають буряковими.

І ми тихенько, щоб не розбудити гномів, хихотіли. А потім наслідували їхній приклад і заснули. Цього разу мені нічого не снилося. Добре, що я послала вчора магоптаха батькові. Бо в Курчавому зранку була мрячка. Ми здогадалися взяти з собою плащі. Щоправда, не академічні, щоб не привертати до себе зайвої уваги.

Батя чекав нас на критому возі. Я з вереском стрибнула йому на шию і вдихнула знайомий і улюблений з дитинства запах – хмелевих шишок і чебрецю.

– Татку, як я скучила!

Він розцілував мене, шанобливо потиснув руку Кхибрі, відкинув рогожку і ми сіли поруч із ним, розповідаючи про наше життя в академії. Щоправда, вирішили промовчати про студентську вечірку у  «Веселому небіжчиську» і наслідки винайденої мною магосуміші. Звісно, не обійшлося без того, щоб познайомити батька з Шафраном.

Батя хмикнув.

– Яка комашка! Ще й пищить щось!

Як не дивно, Шафран не образився. Навпаки, сидів усю дорогу і мовчки слухав батю, який ділився останніми новинами Курчавого. Лавр не одружився з Тайкою, хоч як намагалися її батьки достукатися до його совісті. Кіндрат відкупився бичком за гріхи сина. Подейкують, що Лавр зачастив у Глоск. Хтозна, хто чи що йому там сподобалося: чи то місцева панянка, чи то цілодобовий бордель. Місцевих дівчат після невдалого весілля він чомусь обходить за три версти.

Вдома нас напоїли і нагодували. У Лютки, як і передбачала Горпина, народилися близнюки – два пацани. Її чоловік на радощах напився так, що думали до ранку, відійде до Маруни в гості. Але вчасно хтось підказав, що треба б до відьми збігати. Вона його відварами й відпоїла. Відтоді оковитої взагалі до рота не бере. А діти народилися якраз в останній день літа. Так, знаковий видався день цього року! Лютка була дуже слабка і майже не вставала. Горпина пропонувала їй відвари та зілля, але вона не захотіла  «чаклунство» пити. Цікаво, як вона пережила те, що чоловіка відьма виходила? Мабуть спала після важких пологів. А так би підійняла галас, що чоловіка зачарували.

Лютка і непогана дівчина, але дурна. Усі думки зводяться до кількості дітей, чоловіка біля спідниці, а краще під закаблукою, і відсутності всякого чаклунства в домі. Не буду ж я їй пояснювати, що магія і чаклунство – два різні поняття. Виглядала сестра досить пристойно, трохи бліда. Нічого, мине кілька тижнів, оговтається. Зі мною вона привіталася через губу і заборонила підходити до дітей – нічого робити чаклунці біля колиски порядних людей. Не біда, переживу, хоча образа й шпигонула.

Єрошка довго висів у мене на шиї, а потім відсторонився й глянув на мене так, наче зібрався сватати.