Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

— Можливо, та душа сховалася глибше — але не змінилася, — сказав Мерлін. — Дозволь мені трохи попрацювати, володарю, і я розбуджу її. Кожну травинку перетворю я на лезо меча, кожна грудка землі стане для ворога смертельною отрутою. Я можу…

— Hi, — урвав його Ренсом, — я забороняю тобі про це говорити. Навіть якби те, про що ти говориш, було можливо, то все одно це суперечить закону Якщо у землі й справді дрімає ще якийсь прихований дух, то він уже на півтори тисячі літ далі від нас, ніж то було за твого часу Ти не промовиш до нього ні слова і навіть мізинцем не поворухнеш, щоб його розбудити. Таке моє веління. У наш час такі дії — поза законом. — Досі у Ренсомовім голосі дзвеніла криця, та тут він трохи нахилився до друїда і додав уже іншим тоном: — Навіть у твої дні це було не зовсім законно. Пам’ятаєш, коли ми тільки дізналися про те, що ти прокинешся, то подумали, що ти станеш на бік ворога. А оскільки Господь наш робить усе для кожного, то ти прокинувся також і для того, щоб спасти свою душу.

Мерлін відкинувся на спинку свого крісла так, наче ці слова зовсім його заспокоїли. Ведмідь лизнув йому руку, що нерухомо лежала на бильці крісла.

— Сер, — мовив він трохи згодом, — якщо я не зможу послужити тобі таким чином, то ти просто взяв до себе в дім нікчемного старигана — і тільки. Боюсь, тепер із мене кепський воїн. Коли дійде до бою, ледве чи я стану тобі у великій пригоді.

— Тобі не доведеться ні з ким битися, — Ренсом вагався, бо не знав, як підступитися до суті. — Жодна з суто земних потуг, — додав він за хвилину, — не встоїть супроти тієї мерзенної сили, про яку я говорив.

— Тоді нам залишається хіба молитися, — підсумував Мерлін. — Але й тут… не знаю, чи буде з мене велике пуття. Тобі ж відомо, що дехто називав мене сином диявола. Це брехня. Але я справді не знаю, навіщо повернувся до життя саме тепер.

— Ясна річ, ми молитимемось, — погодився Ренсом, — і тепер, і повсякчас. Але я не це мав на увазі. Є небесні сили… сили, створені не на Землі, а на небесах.

Мерлін мовчки дивився на нього.

— Ти добре знаєш, про що я говорю, — вів далі Ренсом. — Пригадуєш, коли ми зустрілися вперше, я сказав тобі, що мої господарі — Оярси?

— Звісно, — кивнув друїд, — завдяки цьому я й дізнався, що ти — один із нас. Хіба ж це не наше гасло в усіх краях?

— Гасло?! — здивовано вигукнув Ренсом. — Я й не знав.

— Зажди, зажди, — занепокоївся Мерлін, — якщо ти не знав, що ці слова — гасло, то чому сказав їх?

— Бо це правда.

Чародій облизав раптом зовсім поблідлі губи.

— Правда, — повторив Ренсом, — така ж правда, як і те, що ти сидиш оце переді мною.

Мерлін простягнув уперед руки і мовив:

— Ти — мій батько і моя мати. — Очі у нього розширилися, ніби в охопленої благоговінням дитини, але поза тим тепер він видавався меншим, аніж Ренсомові здалося було спочатку. — Дозволь мені сказати або поріши мене, бо життя моє — у твоїх руках. Мені доводилося колись чути про людей, які розмовляли з богами. Блез, мій учитель, знав кілька слів тією мовою. Але то були, врешті-решт, земні сили… тобто — не мені тебе вчити, адже ти знаєш усе це краще за мене, — найбільші з нас стрічалися не зі справжніми Оярсами, а з їхніми земними відображеннями, з їхніми тінями… з земною Венерою, з земним Меркурієм, але не з самою Переландрою і не з самим Віритрильбією…

— Я говорю не про тіні, — похитав головою Ренсом. — У сфері Марса я стояв перед самим Марсом, у сфері Венери — перед самою Венерою. Наших ворогів знищить саме їхня сила, а ще — сила когось іще величнішого за них.

— Але володарю, — запитав Мерлін, — як таке може бути? Хіба це не суперечить сьомому закону?

— А що це за закон?

— Хіба ж наш милосердний Господь не прирік аж до кінця часів не посилати означені сили на Землю? Чи, може, це і є кінець часів?

— Можливо, це й справді початок кінця, — погодився Ренсом, — але я про це нічого не знаю. Хтозна… може, Малелділ і постановив не відряджати небесні сили на Землю, але не заборонив їм діяти, якщо люди за допомогою науки і техніки проникнуть у небеса і потривожать їх. Усе це діється в межах природного ладу. Один лихий чоловік навчився підніматися у небеса і, прихопивши мене як свого бранця, на вутлій машині долетів до сфери Марса, а якийсь час по тому — і до сфери Венери. Там я і спілкувався зі справжніми Оярсами, розумієш?

Мерлін кивнув.

— І так той лихий чоловік своїми діями призвів — як ото Юда — до зовсім несподіваних наслідків. Адже тепер у світі була людина, яка познайомилася з Оярсами й розмовляла їхньою мовою, і сталося це не завдяки Божому чудові чи нумінорській магії, а цілком природним шляхом, от наче вони зустрілися собі на дорозі, ніби звичайні подорожні. Наші вороги самі позбулися захисту сьомого закону; своєю натурфілософією вони зламали бар’єр, який Бог ніколи не зламав би з власної волі. Вони шукали тебе як свого друга, але натомість самі занесли над собою караючого бича… Тому-то небесні сили й приходили до цього дому і ось тут, у цій кімнаті, де ми з тобою зараз розмовляємо, я бесідував і з Малакандрою та Переландрою.

Мерлін зблід на виду ще більше. Ведмідь, користаючи з нагоди, ткнувся носом йому в руку, та друїд не звернув на нього жодної уваги.

— Я став мостом, — мовив Ренсом. — Посередником.