На лезі клинка - Джо Аберкромбі

— Дев’ятипалий, — пробурмотів Лоґен, з осторогою відступаючи на крок до стіни.

— Дев’ятипалий, так.

Коротун подався вперед і обхопив руку Лоґена своїми долонями, міцно її стиснувши.

— Для мене величезна честь, — мовив він, заплющивши очі і кланяючись, — познайомитись з вами.

— Ви про мене чули?

— На жаль, ні, але всі Божі створіння варті найглибшої пошани. — Він ще раз вклонився. — Я брат Лонґфут, мандрівник славетного Ордену навігаторів. Небагато знайдеться країв під сонцем, де не ступала моя нога. — Він вказав на поношені чоботи, а тоді розкинув руки в сторони. — Від гір Тонда до пустель Шаміра, від рівнин Старої Імперії до срібних вод Тисячі островів, увесь світ — мій дім! Воістину!

Він добре володів мовою північан — мабуть, навіть краще за самого Лоґена.

— На Півночі ви теж були?

— Один раз, замолоду, але недовго. Тамтешній клімат здався мені жорсткуватим.

— Ви добре говорите по-нашому.

— Є небагато мов, якими я, брат Лонґфут, не спілкуюся. Невимушене знання мови — лише один із моїх багатьох видатних талантів. — Чоловік заусміхався. — Бог мене воістину благословив, — додав він.

Лоґен задумався, чи це не якийсь заготовлений жарт.

— Чому ви тут?

— По мене послали!

В його темних очах заграли іскорки.

— Послали?

— Атож! Мене хотів бачити Баяз, Перший з-поміж магів! По мене послали, і я прийшов! Такий мій звичай! В обмін на мої видатні таланти до казни ордену зробили надзвичайно щедрий внесок, хоч я прийшов би і без того. Справді, і без того!

— Невже?

— Атож!

Коротун відійшов і, потираючи руки, почав у неабиякому темпі намотувати кімнатою кола.

— Це завдання однаковою мірою свідчить як про славу нашого ордену, так і його не менш уславлену жадібність! І серед усіх навігаторів Світового кола саме я… я був обраний для цієї місії! Я, брат Лонґфут! Я, і ніхто інший! Хто у моєму становищі, з моєю репутацією, міг би противитись такому виклику?

Він зупинився перед Лоґеном й очікувально глянув на нього, немов бажаючи почути відповідь на запитання.

— Е-е…

— Тільки не я! — вигукнув Лонгфут, повертаючись до кружляння кімнатою. — Я не противився! Чого б це? Інакше то був би не я! Мандрівка до самого краю Земного кола? Яка чудова історія! Яке натхнення для інших! Який…

— До краю Земного кола? — запитав Лоґен насторожено.

— Знаю! — дивак поплескав його по руці. — Ми обидва в захваті!

— Це, мабуть, наш навігатор. — Баяз виринув зі своєї кімнати.

— Саме так. Брат Лонґфут, до ваших послуг. А ви, насмілюся припустити, не хто інший, як мій славетний працедавець, Баяз, Перший з-поміж магів.

— Так і є.

— Для мене це величезна честь, — викрикнув Лонгфут, стрибаючи вперед і хапаючи мага за руку, — познайомитись з вами!

— Навзаєм. Сподіваюсь, ваша подорож була приємною.

— Для мене подорожі завжди приємні! Завжди! Що мене стомлює, то це перерви між ними. О так! — Баяз кинув на Лоґена похмурий погляд, але той лише стенув плечима. — Дозвольте запитати, коли почнеться наша мандрівка? Я вже не можу дочекатися!

— Скоро, сподіваюсь, до нас ще повинен приєднаєтеся останній член експедиції. Нам потрібно буде найняти судно.

— Звичайно! Я з превеликим задоволенням це виконаю! Який курс повідомити капітанові?

— На захід через коло Морів у Старикси, а тоді у Калкіс, що у Старій Імперії. — Коротун всміхнувся і низько вклонився. — Вас це влаштовує?

— Так, але кораблі тепер рідко ходять до Калкіса. Нескінченні війни Старої Імперії зробили тамтешні води небезпечними. На жаль, там процвітає піратство. Не кожен капітан згодиться туди пливти.

— Це мало би переконати. — Баяз кинув свій пухкий гаман на стіл.

— Згоден.

— Потурбуйтеся, щоб корабель був швидким. Коли ми будемо готові, я не хочу гаяти жодної хвилини.

— У цьому можете не сумніватись, — мовив навігатор, беручи важкеньку торбинку, набиту монетами. — Плавати на длявих суднах це не для мене! О ні! Я знайду для вас найшвидший корабель в Адуа! Так! Він летітиме, наче подих Господа! Він стрибатиме по хвилях, наче…

— Вистачить просто швидкого.

Маленький чоловічок вклонився.

— Час відплиття?

— В межах місяця. — Баяз глянув на Лоґена. — Чому б тобі не піти з ним?

— Га?

— Так! — вигукнув навігатор, — ми підемо разом!

Він схопив Лоґена за лікоть і потягнув до дверей.

— Я очікую на решту, брате Лонґфуте! — кинув Баяз їм услід.

Навігатор обернувся у дверях.

— Решта буде, можете не сумніватись. Нюх на ціну, здібність до торгів і непохитна рішучість у перемовинах! І це лише три, — він широко всміхнувся, — з-поміж моїх видатних талантів!

— Ця Адуа — надзвичайне місце. Справді. Мало міст можуть до нього дорівнятись. Можливо, Шаффа — вона більша, але надто запилюжена. Вестпорт і Дагоска теж, безперечно, мають свої принади. Дехто вважає найкрасивішим у світі містом Оспрію з її гірськими схилами, але, щоб ви знали, серце брата Лонґфута належить великому Таліну. Ви були там, майстре Дев’ятипалий, бачили це шляхетне поселення?

— Е-е…

Лоґен був зосереджений на тому, щоб не відстати від коротуна, котрий петляв крізь безкінечний потік людей.

Лонґфут спинився так раптово, що Лоґен ледь його не збив із ніг. Навігатор обернувся, здійнявши руки, і замріяно задивився в далечінь.

— Талін на заході сонця, коли дивишся на нього з океану! Повірте мені, я бачив у житті багато дивовижних речей, але це — найпрекрасніше видовище в цілому світі. Ой, як виграє сонце на незліченних каналах, на блискучих куполах цитаделі Великого герцога, на витончених палацах великих купців! Де закінчується сяюче море і починається сяюче місто? Ах! Талін!

Він розвернувся і знову помчав вперед, а Лоґен поспішив за ним.

— Проте ця Адуа, безумовно, гарне місце, і вона з року в рік тільки більшає. З часу мого останнього візиту тут змінилося чимало, ой чимало. Колись були тільки пани і простолюдини. Панам належала земля, тож вони мали гроші, а відтак і владу. Ха! Все просто, бачите?

— Ну… — Лоґен ледь бачив далі спини Лонґфута.

— Але тепер у них з’явився цілий торгівельний клас. Купці, банкіри, і так далі. Вони усюди. Їх цілі армії. Тепер простолюдини можуть бути багачами, розумієте? А у багатого простолюдина є влада. То хто він тепер — простолюдин чи пан? Чи, може, щось третє? Ха! Усе раптом ускладнилось, еге ж?

— Е-е…

— Стільки багатства. Стільки грошей. І водночас купа бідноти, правда? Стільки жебраків, стільки убогих. Ненормально, коли крайня бідота й багачі живуть пліч-о-пліч, і все ж це чудове місто, і воно увесь час росте.

— Як на мене, то тут надто людно, — пробурмотів Лоґен, зіткнувшись із кимось плечем, — і