На лезі клинка - Джо Аберкромбі

— Брате! — гукнув жіночий голос десь неподалік. — Де ти?

— Я тут!

Ферро завмерла, напружившись усім тілом. Низький, гучний голос чоловіка звучав зовсім поряд. До неї долинув розмірений тупіт копит — коней було декілька, і вони наближались.

— Що ти робиш, брате?

— Вона близько! — вигукнув він знову. — До горла Ферро підступив клубок. — Я відчуваю її запах!

Ферро намацала у кущах свою зброю, почепила меч з ножем на пояс, а ще один ніж сховала у єдиному порваному рукаві.

— Я відчуваю її смак, сестро! Вона дуже близько!

— Але де?

Голос жінки почав близитись.

— Як гадаєш, вона нас чує?

— Мабуть, що так! — засміявся чоловік. — Ти там, Малджин? — Вона перекинула свій сагайдак через плече, і взялася за лук. — Ми чекаємо… — проспівав він, все наближаючись, тепер уже просто з-за дерев. — Виходь, Малджин, виходь і привітай нас…

Вона кинулася навтьоки, рвонувши прямо крізь кущі, і відчайдушно понеслася відкритою рівниною.

— Он вона! — закричала жінка з-за спини. — Диви-но, як побігла!

— Ну, то гайда ловити! — крикнув чоловік.

Перед нею простягалися самі чагарники. Бігти було нікуди. Вона грізно розвернулася, кладучи стрілу на тятиву. Назустріч мчали чотири вершники, гуркські солдати. Сонце виблискувало на їхніх високих шоломах і страшних вістрях списів. Їх наздоганяло ще двоє: чоловік і жінка.

— Іменем Імператора, наказую тобі зупинитись! — вигукнув один із вершників.

— Нахуй вашого Імператора!

Її стріла влучила в шию найближчого солдата, і той, подавшись назад, із притлумленим бульканням упав із сідла, не випустивши при цьому списа із рук.

— Гарний постріл! — крикнула жінка.

Другий вершник отримав стрілу в груди. Нагрудник її сповільнив, але рана все одно була смертельною, оскільки стріла ввійшла надто глибоко. Вершник закричав, випустивши меч у траву, схопився за стрілу і закрутився у сідлі.

Третій не встиг навіть писнути. Він зловив стрілу ротом, всього за десять кроків від Ферро. Вістря пройшло крізь його череп, збивши з нього шолом, і саме в цю мить підоспів четвертий. Ферро кинула лук на землю і відкотилася, коли солдат замахнувся на неї списом, відтак, сплюнувши на траву, вихопила з-за пояса меч.

— Живою! — закричала жінка, ліниво підштовхуючи свого коня вперед. — Вона потрібна нам живою!

Солдат повернув свого форкаючого коня й обережно направив його до Ферро. То був дебелий чоловік з густою темною щетиною на підборідді.

— Сподіваюсь, що ти примирилася із Богом, дівчинко, — мовив він.

— Нахуй твого Бога!

Вона відбігла, ухиляючись, петляючи, пригинаючись. Солдат штрикав списом, тримаючи її на відстані, а копита його коня били по землі, пускаючи в лице Ферро пилюку.

— Ткни її! — почула вона голос жінки в себе за спиною.

— Так, ткни! — крикнув її брат крізь смішок. — Але не дуже сильно! Вона потрібна нам живою!

Солдат заревів, погнавши свого коня вперед. Ферро шмигнула вбік, ухиляючись від страшних копит. Наконечник списа стрибнув до неї і протяв їй руку. Вона щосили вдарила мечем.

Вигнуте лезо поцілило в щілину поміж латами солдата, відтяло його ногу нижче коліна і залишило глибокий поріз у боці коня. Людський крик і кінське іржання пролунали одночасно, а за мить людина і кінь упали. Землю залила темна кров.

— Вона його вбила!

Голос жінки звучав дещо розчарованою.

— Підводься, чоловіче! — зареготав брат. — Підводься і хапай її! У тебе ще є шанс!

Солдат метався по землі. Меч Ферро врізався йому просто в обличчя, враз увірвавши крики. Поряд досі тримався в сідлі другий вершник, проте його лице було перекошене, і він востаннє хапав ротом повітря, вчепившись рукою в закривавлене древко стріли. Його кінь нахилив голову і взявся скубти суху траву біля своїх копит.

— Це всі, — сказала жінка.

— Знаю, — брат важко зітхнув її брат. — Невже все треба робити самому?

Ферро зиркнула на них, запихаючи закривавлений меч назад за пояс. Вони безтурботно сиділи неподалік на своїх конях, спиною до яскравого сонця, а на їхніх жорстоких, вродливих обличчях вигравали посмішки. Вони були одягнені наче лорди: легкі шовкові шати, купа коштовностей, але жоден з них не мав зброї. Ферро потягнулася за луком.

— Будь обережним, брате, — мовила жінка, розглядаючи свої нігті. — Вона добре б’ється.

— Як диявол! Проте не хвилюйся, сестро, мені вона не рівня.

Він зіскочив із сідла.

— Ну що ж, Малджин, давай… — у його груди з глухим звуком глибоко врізалась стріла, — почнемо?

Стріла тремтіла, наконечник, виблискуючи, стирчав у нього з-за спини — сухий, без жодної краплини крові. Він почав наближатися до Ферро. Наступна її стріла поцілила його у плече, але він пришвидшив ходу, відтак перейшов на біг, несучись уперед гігантськими кроками. Вона кинула лук, намацуючи пальцями руків’я меча. Але Ферро була надто повільна. Його простягнута рука зі страшною силою врізалась їй у груди, збиваючи її на землю.

— О, гарна робота, брате! — Жінка радісно заплескала в долоні. — Гарна робота!

Ферро, кашляючи, покотилася по пилюці. Вона бачила, що чоловік спостерігає за нею, поки важко зводилась на ноги, стискаючи у руках меч. Вона широко замахнулася, окресливши мечем величезну дугу. Меч увійшов у землю. Якимось чином чоловік уже встиг відскочити.

Раптом нізвідкіля з’явилася нога і вдарила Ферро у живіт. Вона зігнулася навпіл, безсила, неспроможна дихати. Пальці корчило, меч залишився стирчати у землі, коліна тремтіли.

— А тепер…

Щось врізалося їй у ніс. Її ноги підломилися, і спина боляче зіткнулася з землею. Ферро заледве перекотилася на коліна — все навколо кружляло. Обличчя заливала кров. Вона кліпнула і похитала головою, намагаючись вибавитися від запаморочення. Чоловік прямував до неї і здавався розмитою плямою. Він висмикнув стрілу із грудей і жбурнув геть. На місці рани не було крові — тільки пил. Пил, що клубочився у повітрі.

Пожирач. Ніяк інакше.

Ферро невпевнено зіп’ялася на ноги, витягуючи з-за пояса ніж. Вона кинулась на чоловіка, промахнулась, кинулась іще, промахнулась знову. Голова йшла обертом. Вона закричала, вдаряючи по ньому з усіх сил.

Він схопив її зап’ястя. Їхні обличчя розділяло менше фута. Його шкіра була ідеальною, гладенькою, як темне скло. І виглядав він юно, здавався майже підлітком, але очі його були старими. Жорсткими. Він дивився на неї з цікавістю і втіхою, наче хлопчик, котрий знайшов незвичайного жука.

— Вона не здається, правда, сестро?

— Така люта! Пророк буде нею задоволений!

Чоловік понюхав Ферро і наморщив носа.

— Фу! Їй би не завадило помитися.

Вона буцнула його в обличчя. Голова чоловіка сіпнулась, але він лише захихотів. Вільною рукою він схопив її за горло і відсунув на відстань витягнутої руки. Ферро