Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

Він затнувся, тому що все, що він хотів сказати, раптом здалося йому пишномовним і банальним.

— І ми змінимо плин історії, — сказав він нарешті.

Айра кліпнув:

— Ти знав?

— Що?

— Щодо плину історії?

— Ні, — Крокодила обпекло вогнем і пойняло холодом, щось у словах Айри — в його інтонації — його налякало.

— Я говорив із Бюро щодо твоєї справи, — сказав Айра. — З приводу твого можливого повернення. Визнати контракт недійсним і таке інше.

— І? — сказав Крокодил і лишився незадоволений цим писком.

— Усі контракти Бюро стосовно Землі цілком невідворотні. На Землі… Коротше, мені здається, ти все-таки змінив плин історії. Усе пішло інакше. Тебе там більше нема.

Крокодил постояв ще секунду, слухаючи стугін у вухах.

— Ходімо? — спитав Айра.

— Ага, — сказав Крокодил.

Вони спустилися до води. Біля мосту чекав човен, схожий на видовбаний величезний стовбур. Тимор-Алк, що сидів на веслах, підгріб до берега; Крокодил заліз у човен, балансуючи, як на канаті. Прилад, подібний до гіроскопа, не давав човну перевернутись, але той мав таки ненадійний вигляд.

М’які кочети були обладнані підсилювачами, тому один Тимор-Алк веслував, як ціла партія галерних рабів. Він сидів спиною за ходом руху, не озираючись — човен ішов маршрутом, закладеним у бортовий комп’ютер. На кормі пліч-о-пліч умостились Айра та Крокодил.

— Як він? — спитав Тимор-Алк, коли човен вийшов на середину ріки.

— Складає на третій ступінь із біохімії, — сказав Крокодил, думаючи про інше.

— Мала стратегічна рада обговорює скасування Проби, — відсторонено сказав Айра.

Тимор-Алк підхопився:

— Що?!

— Ми, громада Раа, підемо зараз на велику Пробу без можливості перескладання… Разом, без поділу на повноправних і залежних, — Айра потягнувся, сплівши пальці, граючи м’язами.

Тимор-Алк сильніше насів на весла. Вода, струменіючи вздовж бортів, заревіла.

— Усе так погано? — спитав зеленоволосий, і голос його легко перекрив шум води.

— Добре, — Айра заклав руки за голову. — Ми впораємося.

— Айро, — мовив Крокодил, — ці, в Бюро… вони не сказали, як саме змінилась історія? Я… ну, врятував Землю чи занапастив її, чи просто в моїх батьків народилася дівчинка?

— Ти ж знаєш Бюро, — сказав Айра. — Витягнути в них інформацію…

— Розумію.

Вони пропливли під ще одним мостом, широким і круглим. На нижньому боці мосту сиділи величезні нічні метелики, крило до крила, звісивши голови й вусики донизу.

— Я б хотів, щоб ти лишився з нами, — сказав Айра. — Зараз буде важко… Багато роботи.

Тимор-Алк підвів голову.

— А куди я подінуся? — Крокодил усміхнувся.

Айра й Тимор-Алк обмінялися швидкими поглядами.

— Андрію, — сказав Айра, — я вдячний Бюро, що прислало тебе на Раа.

— Ти мене лякаєш, — сказав Крокодил. — Такі речі…

Тимор-Алк недовірливо хмикнув.

— Бач, Андрію, — сказав Айра. — Ти — носій ідеї Землі. Ти якоюсь мірою і є Земля. Тобі не потрібне Бюро, аби повернутися.

Весла врізались у воду люто й злагоджено. Тимор-Алк веслував, човен розтинав ріку тупим носом, і ширококрилі комахи повторювали візерунком крил мінливу поверхню ріки.

«Отже, я — планета на околиці галактики? Я — тверда куля з розпаленими надрами, з базальтовою корою, масивна настільки, що тримаю на собі океани?

Мабуть, що так.

Я — мільярди людей? Я — місто, ріка, джунглі, забуте сільце, хлопчина-шахід, геніальний професор, пілот за секунду до краху, обиватель біля телеекрана, усе це я?

Я — інфляція, дезінтеграція, глобалізація, мілітаризація, «неілюзорний песець»?»

Він подивився на свою руку, вкриту паралельними шрамами. «Чи вмію я досі відновлювати силою волі зруйновану блакить моїх вен? Нема ножа, щоб перевірити…»

— Вибач, це маячня, — він звів очі на Айру. — Я не можу бути Землею.

— Звичайно, не можеш. Ти важиш набагато менше й не обертаєшся навколо світила.

Крокодил потер шрами:

— Бридня! Час, простір, імовірності…

— …Час, простір і ймовірності в світі ідей мають зовсім інше значення. Бюро переносить людей із майбутнього в минуле, заробляючи на цьому енергію, так. Та Бюро переносить матеріальних людей у матеріальному світі.

— А як інакше? — Крокодил потер долоні. — Я перенесу свій ідеальний образ на ідеальну Землю моїх спогадів?

— Ні. У нас із тобою повний збіг «донор—реципієнт», причому двобічний. Я розшарую для тебе реальність, Тимор-Алк проведе тебе в розлам. У нас тепер є досвід, і ми не помилимося; ти спроектуєш себе на образ Землі. Повернеш собі рідну мову. Повернешся.

— Та мене ж там нема!

— Значить, будеш.

— Та Бюро…

— Це поза компетенцією Бюро. Це світ ідей, наша територія.

Човен вийшов у широке озеро. Попереду, на протилежному березі, показався високий причал.

— Віртуальна подорож? — хрипко спитав Крокодил. — Світ моїх марень? Повернення вві сні?

Тимор-Алк зітхнув, не припиняючи веслувати. Крокодил подивився на нього й раптом зрозумів: у присутності напівкровки гріх сміятися над «маревним світом».

— Це буде просто повернення, — запросто мовив Айра. — Та, звичайно… якщо тобі є навіщо повертатись.

Човен, повернув і пішов уздовж високого озерного берега. На схилі піною лежали білі й рожеві квіти, хвиля від човна плавним балетним рухом обливала берег. Тимор-Алк нарешті припинив веслувати, весла склались, як лапи жука, і притислися до бортів.

— Це можливо? — тихо сказав Крокодил.

— Так.

— Я повернуся на Землю?

— Так.

— І назавжди зникну з Раа?

Крокодил стиснув у кулаці дерев’яну плашку на ланцюжку: