Мігрант - Марина та Сергій Дяченко
Покладена в основу ідея, як електрон, скочила на нову орбіту, але зосталась електроном — собою. Не «будь людиною», а «будь більшим, ніж ти є». Не «живи поза страхом», а «знай, заради чого живеш». Не «забудь про смерть», а «долай смерть». І хто — або що — несе цю ідею жителям Раа?
Проба — ось єдиний справжній сенс перебування на Раа. Природний, єдиний стабілізатор. Та вісім стабілізаторів на супутниках, колись урятувавши цей світ, тепер убивають його; пацієнта, що давно відростив нові легені, примусом утримують на штучній вентиляції. Людину, що давно зміцнила ноги, прикуті до інвалідного візка. «Та висадіть ці супутники, розірвіть угоду з Бюро, відімкніть стабілізатори — й замість нової Смерті Раа прийде нове життя!»
Він зрозумів, що стоїть посеред кімнати зі штанами в руках. Так, але чому ж раніше баланс на Раа не був порушений, хоча стабілізатори на орбітах — із прадавніх часів, із часів Відродження Раа?
«А чи в стабілізаторах річ?»
Його тіпало, біла шкіра нагадувала про обпатраних гусей. Усе, що він зрозумів — розумів — у цю хвилину, було настільки очевидним, що від сорому горіли вуха. Таж Айра, Шана, та й сам Крокодил — не найдурніші люди. Чому вони не здогадалися?
Хіба що тому, що були всередині системи. Махайрод, чия інтуїція — національне багатство Раа, розумів, що треба вийти за межі, треба вирватися зі звичних координат, і тільки тоді є шанс на відповідь. Він сам до кінця не усвідомлював, що робить, але придумав усе правильно. І от Крокодил вивалився зі світу Раа, і на долоні лежить рішення: Раа відновилася й розквітнула після своєї Смерті не тому, що Бюро подарувало стабілізатори, а тому, що Бюро поставило Велику Мету.
«Це була умова Всесвітнього Бюро, — сказав тоді на Сірій Скелі Тимор-Алк. — Свій носій для стабілізаторів на орбіті. А уяви: застосовної науки практично нема, виробництва нема, технологій нема… Тоді перші мігранти стали в пригоді: вони звичайно всі були з розвинених планет, із технічною освітою…»
Люди, виховані Пробою та для Проби, пани над собою й світом, повинні були перетворювати світ, а якщо ні — настає колапс. Мотор шалено працює, але колеса крутяться в порожнечі, й крила махають у безповітряному просторі. Усе небо в огнях, на Раа — спокій і добробут, і нема розвитку. Є Проба, вона вимагає бігати по вугіллю, але немає вугілля, по якім слід бігати…
Крокодил узявся за голову. «А хто сказав, що стабілізатори взагалі колись працювали?! Що це не пустишка, не плацебо?!»
«Ти однаково нічого не побачиш і не зрозумієш, — сказав Тимор-Алк. — Порожня капсула, спіральна труба, і все… Якщо штука регулює співвідношення матерії й ідеї — тут хоч із бубном скачи, хоч ядро розщеплюй. Приблизно однаковий дослідницький потенціал…»
Крокодил смикнув себе за незвично коротке волосся. Видихнув так, що заболіли ребра. Ось відповідь, якої так прагнув Айра. «Дайте спокій стабілізаторам — це обман, пуста оболонка. Раа потрібна мета, заради якої варто стрибати через голову; замінуйте сонце, і хай гарячково шукають шляхів порятунку. Підтримуйте народжуваність — хай шукають, куди розселятися. Висадіть на Раа натовпи агресивних мутантів…
Він ладен був плакати, як дитина. Усе це було актуальним дуже давно, мільйони років тому, мільйони років тому десь там жили Айра, Тимор-Алк, Полос-Над, Шана… Вони жили тоді й там, а відповідь знайшлася тепер і тут.
Усе даремно.
Він підійшов до вікна. Згори було видно, як тягнуться до метро перехожі, переобтяжені життєвими помилками та комплексами: кожний здавався обвитим гронами риб’ячих пузирів. На відстані Крокодил не міг зрозуміти, що саме мучить цих людей, побачив тільки туманець справжньої віри над головою високої сутулої дівчини та цупкий страх на плечах чоловіка років п’ятдесяти, пияка. А он пішов залюблений чолов’яга, не закоханий, а саме залюблений — немолодий, щасливий…
«Чому я це бачу? Чому я розумію те, чого не розумів раніше?
Я розумію, наприклад, що Айру зашлють за його витівку, і він ішов на це свідомо. Він знав наперед: «Уночі Раа сходить на темному небі, там рідний дім. Хочеться дивитись на нього й вити. Їм не потрібні свідки цих пісень»…
Усе це було мільйони років тому. Айру заслали, тому що похід у «змінений світ» не дав результатів. Можливо, стало гірше. Можливо, збурилося Бюро — авжеж, експерименти Консула створили загрозу для штатної роботи стабілізатора. Айру заслали, і він помер у вигнанні. Тимор-Алк так і не прийшов до тями після свого жаху: назавжди лишився в утробній позі, немовлям, якого не хочуть народжувати…»
Крокодилові захотілося вистрибнути з вікна. Та він був паном собі й тому відступив у глиб кімнати. Розгладив долонями брюки, склав їх, ще раз склав, кинув на стілець. Рука потяглася до місця, де раніше висіла на ланцюжку плашка — посвідчення повноправного громадянина Раа.
«Ми тут, бо маємо право; що за сила повернула мене на Землю таким от розумненьким, розумним? Я ж повноправний громадянин… у широкому розумінні. Я повноправний, я хочу нести відповідальність, змінювати, перетворювати, брати участь у майбутньому Землі, як робив це щодо майбутнього Раа…
Щоправда, користі це не дало. Що ж мені, не клопотатись? Не пнутися зі шкури? Я своє життя не можу привести до ладу — куди мені ладнати життя людства?!»
Він підібрав халат, накинув на плечі, скоцюрбився, клацаючи зубами. Потім стягнув із ліжка ковдру, закутався, все ризикуючи відкусити собі язика. Його тіпало дедалі сильніше, і це не можна було пояснити ні ознобом, ні хворобою, ні стресом; його тіпало так, що годилося б викликати «швидку»…
Погляд його впав на вимкнений комп’ютер.
Монітор мигнув. Само собою відкрилося світле вікно «Ворда».
Крокодил, тремтячи, підійшов.
«Андрій Строганов?»
Він тупо дивився, як мигає курсор.
«Андрій Строганов?» — з’явився новий рядок.
Він торкнув мишу. Курсор смикнувся.
