Мігрант - Марина та Сергій Дяченко
— Це неправильно, — сказав Крокодил. — Це… неможливо.
— Ці люди теж несуть відповідальність за своє рішення, — пробурмотів старий.
— Я все-таки погано сказав? — Крокодил обернувся. — Я не надав усіх… усього… доказів.
— Та у вас не було доказів, — нагадав старий. — Тільки припущення.
— Я повинен був їх переконати, — голос Крокодила падав дедалі нижче, уже ледве чутний. — Умовити, вкласти їм у голови… Я підвів Айру!
— Андрію, не хвилюйтеся так, вас, найпевніше, не засудять.
— Що?
— Вас не зашлють, я про це.
— Мені чхати! — Крокодил хотів кричати, але не міг, утратив голос.
— Відновлюємо трансляцію, — м’яко сказав соняшник, і дрібні картинки на водній гладіні стали більшати. — З приводу справи Махайрода, оцінки його дій, висунутих проти нього звинувачень…
Голос зник. Потемніла вода в річці.
Крокодил випростався. Йому здалося, що світловоди під стелею стали яскравішими.
Технік, одягнений у квіткові гірлянди, занервував, подався вперед, побовтав рукою у воді…
Річкова гладінь освітилася знову. На екрані показався чоловічок середніх літ, явно не житель Раа; Крокодил, остовпівши, впізнав цього чоловіка — худий і миршавий, маленький і блідий, він був єдиним представником Усесвітнього Бюро міграції, з яким Крокодилові доводилося розмовляти.
А може, він не був представником. Може, він і сам був — Бюро; цивілізація-поле, цивілізація-час сконструювала ляльку-посланця, щоб людям було легше спілкуватися.
— Перепрошую, повноправні громадяни, — сказав чоловічок мовою Раа. — Перепрошую. Всесвітнє Бюро вважає своїм обов’язком повідомити громадян Раа, що природа стабілізаторів у цілому близька до тієї, що її виклали в своєму звіті Консул Махайрод і співрозмовник Андрій Строганов, а саме: стабілізатори не є фізичними приладами тією мірою, якою це відображено в супровідній документації. Стабілізатори — символічні об’єкти, що належать світу ідей і вкрай мало виявляють себе в світі матерії… Бюро зобов’язане повідомити повноправних громадян, що останні п’ятнадцять хвилин стабілізатори на орбіті Раа ніяк не виявляють себе у фізичному світі. Це дорівнює твердженню, що стабілізатори цілком вимкнені.
Технік підхопився, розпліскуючи воду.
Голомозий старий шумно зітхнув.
Картинка на темній воді здригнулася.
— Бюро шкодує і просить вибачити за непорозуміння, що сталося, звичайно ж, через нечіткі формулювання в супровідній документації, — вів далі чоловічок без тіні жалю в голосі. — Ми радо повідомляємо громадян Раа, що вони можуть використати супутники-носії стабілізаторів для будь-яких прикладних цілей або зовсім звести з орбіти. Головним досягненням на Раа Бюро й досі вважає систему міграції, — в голосі чоловічка пролунало тепер задоволення. — Уважаючи цю програму вкрай важливою для Всесвіту й Раа, Бюро не хотіло б її згортати й готове обговорити нові умови співпраці Бюро з громадою Раа. Наступна консультація — за графіком, але за необхідності Міграційний офіс Раа може надіслати позаплановий запит. Нехай щастить, повноправні громадяни.
Вода потемніла.
* * *
Сотні людей стояли на на набережних, дивлячись на небо.
Світило сонце, м’яке сонце Раа, на нього можна було дивитися незмигно. Сталевими маячками поблискували найбільші орбітальні станції.
Нічого не відбувалося.
Нічого не змінилося.
Троє хлопчаків, не зважаючи на дорослих, ганяли по каналу вітрильник-катамаран.
— Він спить, — сказав Тимор-Алк. — Він не прокидається другу добу.
За останні дні чоловік перестав бути хлопчиком. І річ не в жорсткій світлій бороді, що за кілька днів укрила його щоки, вилиці й підборіддя. Тимор-Алк розігнув спину, назавжди виводячи себе з утробної пози, й Крокодил уперше побачив у ньому рівну досвідом, дорослу людину.
Хлпчакові він сказав би: «Айра відпочиває». Він підбадьорливо всміхнувся б зеленоволосому, хоча в самого тривожно скімлило би під серцем. Він сказав би: «Після такого людина має трохи відпочити, правда ж?» І Тимор-Алкові — тому, колишньому, юному, — стало б легше.
Цьому, новому, — ні.
Тому Крокодил спитав тільки:
— Шана повернулася?
— Ще ні. У них там…
— Розумію.
— Та вона зв’язується щопівгодини. По-моєму, вона теж боїться за… нього.
— Ходімо, — сказав Крокодил.
Над дахом Шаниного будинку схилялися гілки, смугасте сонце висвічувало ліс, снували птахи, з тіні потрапляючи на світло, і тому їхні траєкторії здавалися пунктирними. Айра лежав горілиць, одягнений тільки в світлі шорти, нічим не вкритий, босоніж. Він спав. Острижене наголо волосся відростало знову — сивим їжачком, зовсім сивим.
Він не метався вві сні й не міняв пози. Він спав, як стояв перед шерегом — витягнувши руки вздовж тіла. Очі під повіками не ворушилися. Дихання можна було помітити, тільки якщо навмисне придивитися. На спокійному виду було написано для всіх, хто вміє читати: «Я зробив усе, що міг. Нічого не можу змінити». Ця байдужна відстороненість була такою неприродною на обличчі Айри, що в Крокодила мурашки побігли по спині.
— По-моєму, він готовий згорнутися, — пошепки сказав Тимор-Алк. — Як моя мати. Замкнутися в собі і… все.
«Можливо, він уже згорнувся», — холонучи, подумав Крокодил.
Він над силу намацав живчик на важкій руці Айри. Людину, що розтинає реальність, як бляшанку, не треба виганяти на астероїди. Він може сам себе вигнати так глибоко, куди жоден човник не доправить, куди не сягне ні промінь, ані радіохвиля.
— Ні, — сказав Крокодил уголос. — Він… просто в нього скінчилися ресурси. Скільки разів він нас рятував?
Тимор-Алк низько схилив голову:
— І кого тепер кликати, Андрію?
— Мене, — сказав Крокодил.
Він подивився на небо, де крізь зеленувато-синє вечірнє світло виднілись іскри орбітальних станцій. Сів, поклавши голову Айри собі на коліна, і долонями стис його скроні.
* * *
«Ти мав рацію.
