Діаболік - С. Дж. Кінкейд

Але Тайрус уже відвернувся від мене, звертаючись до високопосадовців, які хвилину тому оточили його, а тепер безпорадно стояли з піднятими рукам.

— В останнє звертаюся до вашого здорового ґлузду. Я знаю, ви не запрошували мене сюди. Я прийшов сам, і якщо після того, як скажу своє останнє слово, Люмінарці все ще бажатимуть стративши мене, я не противитимуся цьому. Я піду на це. Добровільно.

Високопоставлені чиновники заворушилися. Я побачила, як через прогалину в стіні лізуть кілька людей. Невені теж продиралася всередину, а за нею йшли її особисті охоронці. Схопившись за голову, вона оглянула кімнату. Коли наші очі зустрілися, я побачила, як її обличчя спотворив гнів.

Батько Невені порадився з іншим чоловіком і сказав:

— Гаразд. Ми вислухаємо ваше останнє звернення за умови, що ви погодитеся з будь-яким нашим рішенням.

Тайрус кивнув.

— Тоді давайте опустимо зброю й поговоримо.

Опустимо зброю? Я прикусила щоку, щоб стримати свій гнів. Він мав на увазі, що я опущу зброю, але я не планувала цього робити. Кілька хвилин тому вони збиралися його стратити. Що він творить? Вони збиралися вбити його!

Тайрус мовчки поглянув на мене — його очі благали довіритися йому. Довіритися його судженню. Чи здатна я на таке в подібній ситуації? Чи можу я дозволити цьому статися?

Мої руки затремтіли, але я змусила себе опустити зброю.

Зараз ми обоє були беззахисними і покладалися на милість Люмінарців.

НАЧЕ В ТРАНСІ я йшла за Тайрусом і купкою високопосадовців, які прямували до окремої кімнати для проведення перемовин. Я трималася якомога ближче до Тайруса, а інші намагалися бути якомога далі від мене.

Моя рвана нічна сорочка була вся в крові, і я знала, що розкрила свою справжню сутність перед елітою Люміни, довівши, що аж ніяк не можу бути людиною.

Тайрус, який щойно дивився в очі смерті, спокійно зробив ковток води і сів у голові стола, ніби командувач високопосадовців Люміни, який зібрав звичайне засідання, а не нагальний суд перед виконанням вироку.

— Я вибрав неправильний підхід, — мовив він. Слабке золотисте світло, наче мед, лилося на його шкіру, відкидаючи темні тіні на вигини м’язистих рук і сповнене спокійної гідності обличчя. На обличчі Тайруса не було й сліду тривоги: незважаючи на свій молодий вік, він мав вигляд справжнього Імператора. Дивно, як хтось міг повірити, що він — божевільний. — Я прийшов сюди, аби запевнити вас, що я не такий, як мій дядько, хоча й чудово розумію, що у вас немає жодних причин мені довіряти.

У повітрі пролунали ствердні вигуки, і я побачила ворожий блиск в очах.

— Я очікував, що ви сліпо повірите моїм заявам дарувати вам незалежність. Але які у вас гарантії того, що я дотримаю свого слова і виконаю обіцянки, коли стану Імператором? Коли буду в безпеці? Дозвольте мені підтвердити свої слова діями.

Він витягнув з-під туніки тонку металеву ампулу. І спокійно поклав її на стіл перед собою.

— Ви запитуєте, чим я відрізняюся від свого дядька. Ось спосіб мого дядька. Шлях Домітріанів. Ця ампула була зі мною весь час, навіть коли ваші люди схопили і судили мене цього ранку, не давши сказати жодного слова на свій захист. Вам відомо, що це?

У залі запала мертва тиша. Судячи з виразу обличчя оточуючих, ніхто не мав уявлення, що це таке.

— Деякі з вас, напевно, знають імперську історію. Мій дядько, без сумніву, бажає повторити події минулих літ. Моя прабабуся колись використала подібну біологічну зброю, щоб придушити повстання на Фортікані.

Кімнатою пронісся гул голосів, а кілька Люмінарців зірвалися зі своїх місць, ніби були готові вистрибнути з кімнати прямо зараз. З вуст багатьох злетіла фраза:

— Розчинний Туман! Розчинник!

— Так, це Розчинний Туман. І якби я хотів використати його, — сказав Тайрус, підвищивши голос, але не переходячи на крик, — хіба не зробив би цього раніше? Я стояв на порозі смерті, куди ви штовхнули мене своїми руками, і все одно не збирався відкривати цю ампулу. Я не бажаю йти на вбивство тисяч невинних людей. Це шлях мого дядька. Так, я визнаю: це імперський шлях Домітріанів, але це не мій!

У кімнаті запала тиша. Я підійшла ближче до ампули і, не торкаючись до неї, почала роздивлятися. Раптом я пригадала хитрий блиск в очах Імператора, коли він погодився дозволити Тайрусу провести перемовини з Люмінарцями і коли повідомив, що скаже племіннику, що саме їм передати.

— Імператор відправив вас сюди, щоб активувати цю... цю біологічну зброю, чи не так? — прошепотіла я. — Він не хотів, щоб ви проводили перемовини.

Тайрус гірко посміхнувся і підкинув ампулу в руках, дивлячись на її гладенькі металеві контури.

— Ні, він не бажав вирішувати це питання мирно. Він хотів, щоб Люмінарці стали прикладом для інших. Він спеціально сказав мені висадитися на поверхню планети й розвіяти цей Туман