Пульс Всесвіту - Володимир Бабула
— А чи зачеплять ваші таємничі промені саме цю частину пам’яті? — перебив я його нарешті.
— В усякому разі, я цього прагну. Але, на жаль, досліди з живими людьми пов’язані з великими ускладненнями.
— Невже ви проводите такі досліди на людях?!
— Поки що ні. Але незабаром на це зважусь. Незабаром. Можете мені повірити.
Гаряча хвиля пробігла у мене по тілу. З’явилось відчуття, яке виникає у альпіністів на запаморочливій висоті гострого гірського гребеня над проваллями, — і не розпач, не лють, а щось таке, що змушує пружнішати м’язи, загострює волю. Я насилу стримався, щоб не вибухнути, і сказав хрипло:
— А чим ви хочете заповнити порожні місця, які виникнуть у пам’яті?..
— Розумію ваше хвилювання, — розсудливо відповів Пегас. — І я спочатку переживав щось подібне. Але нічого, це минеться. Бачу, що ви починаєте мене розуміти. Про порожні місця я теж думав і вирішив заповнити їх найпрекраснішим з того, що могло створити людство досі. Я запишу в людський мозок вміст бібліотеки, якою ви там, нагорі, так захоплювались. Коли над світом помчать благодійні хвилі, кожен якоюсь мірою стане Аристотелем, Платоном, Декартом, Шопенгауером, Гете, Достоєвським. У кожного філософа та класика я візьму найкраще, найвеличніше…
Він говорив, і я відчував, що поступово знову заспокоююсь.
— Невже ви не розумієте, що створите у головах людей плутанину? — урвав я його. — А чи переконані ви, що зумієте вибрати з культурної спадщини людства справді найкраще?
— Моя всебічна освіта така широка, що можете не сумніватись у цьому! — самовпевнено заявив Пегас. — Певен, що зумію розібратися без радників.
Ця відповідь ще більше переконала мене в тому, що я говорю з людиною, яка вже давно втратила відчуття реальності. Та все ж я ще сподівався отверезити його.
— Як видно з усього, ваше відкриття має величезне значення для людства. Але чому ж у такому разі ви не віддасте його в розпорядження суспільства? Чому таку важливу справу здійснюєте один, у підземеллі? Навряд щоб вам пощастило побудувати такий передавач, який вплинув би на всю земну кулю, а з своїми хвилями вам доведеться звертатись таки далеченько: у нас війна нікого не приваблює.
Пегас судорожно вчепився в стіл з екранами.
— Доки я не доведу свій план до кінця, відкриття з рук не випущу!.. Ви уявляєте, що трапиться, якщо комусь заманеться зловживати ним? Або ж його вкрадуть — вкрадуть, а потім ніхто й не згадає про мене… Чи, може, скажете, мало було викрадено великих винаходів?.. Справді, передавач завдає мені багато клопоту. І все одно в мене є надія. За попередніми розрахунками, гравітаційний передавач потребуватиме такої ж кількості енергії, як звичайна радіостанція.
— А чи не зрадить вас велика витрата електрики? — запитав я.
— Ні, енергію я беру безпосередньо з мережі, без лічильника. Звісно, в інтересах людства, — хихикнув Пегас.
— Дивно! — сказав я з іронією. — Боїтесь, що хтось украде ваше відкриття, а самі, м’яко кажучи, на кожному кроці обкрадаєте людське суспільство, правда запевняючи, що це — в його інтересах… Але хто може поручитись, що ви не зловживатимете вашим відкриттям, не використаєте його проти людства?
М’ясисте обличчя Пегаса заграло всіма барвами.
— Ви забігаєте, редакторе, надто далеко! Адже я — порядна людина і не плекаю потаємних думок!
Я хотів заперечити, що чесна людина не краде, але побоявся бурхливої сутички. А тепер шкодую, що не підтяв цього, щонайменше сказати, дивного вченого.
— Мир не можна захистити ніякими таємничими променями, — сказав я з удаваним спокоєм. — Людство вже прокинулось, і я твердо переконаний, що остання світова війна була справді останньою. Зараз не час для війн. Перший радянський супутник, сигнали якого ви самі перехопили, скерував погляди людства в протилежному напрямку — нагору, до Всесвіту. Тож не чіпайте людський мозок, бо це небезпечно, та й потреби в цьому немає. Мозок — надто чутливий орган. Це вам не кібернетичний Ферда, з яким ви можете робити все, що заманеться!
Я замовк, Пегас також мовчав. Я тоді подумав, що своїми полум’яними словами вплинув на нього. Але мої ілюзії розлетілися, як сухе листя під вітром.
— Хоч ви й говорите красиво, та все ж недооцінюєте небезпеку загрози війни. Мені здається, що ми не розуміємо один одного. Ви — редактор і письменник, а я — розсудливий учений. Я знаю, що роблю. Я не можу допустити, щоб голем[1], якого воскресили наука і техніка, під час свого походу розчавив мешканців нашої планети. Він уже зіп’явся на ноги і руйнує все, що трапляється йому на шляху. Я крокую поруч і чекаю слушного моменту, щоб перетворити його знову на мертву глину.
— На жаль, я не цілком вас зрозумів. Що ви маєте на увазі під словом «голем»?
Пегас примружився так, ніби йому в очі потрапив дим.
— І після цього ви називаєте себе письменником-фантастом?! Цей голем — сучасна техніка, а точніше — атомна енергія. Вона вислизнула з рук людини, вона знищить свого відкривача!
— Ваш голем може з таким же
