Пульс Всесвіту - Володимир Бабула

Невже в цьому старовинному будинку живе вчений, який своїми досконалими приладами перехоплює голоси Всесвіту? Я відчуваю, що тут якесь непорозуміння.

— Або з тебе хтось поглузував, або ж я навіть не уявляю, в чому справа… — сказала Єва.

— Невже ти боїшся? — засміявся я.

Ми зайшли до темного холодного коридора, вимощеного плитами з пісковику, зазирнули в усі закутки. Списку мешканців будинку не було ніде.

— Будинок невеликий, обійдемо його весь, — вирішили ми і почали повільно підніматись рипучими дерев’яними сходами на другий поверх, освітлюючи собі шлях сірниками.

Отак ми добрались аж до мансарди, але таблички з іменем доктора Пегаса так і не знайшли.

— Казала ж тобі, що це був жарт! — стривожено прошепотіла мені просто в вухо Єва. — Хоч я й люблю такі старовинні будинки, але в цьому нізащо б не хотіла жити. Тут якось моторошно…

Не встигла вона це сказати, як відчинились двері, і на порозі з’явилася стара розпатлана жінка у ветхому халаті з свічником у руці. В мерехтливих променях свічки вона здавалась примарою.

— Когось шукаєте?

— Доктора Пегаса…

— Доктора Пегаса? — перепитала жінка здивовано. — Я тут живу понад п’ятдесят років, але людини з таким чудним прізвищем не зустрічала. Настільки я знаю, Пегас — це крилатий кінь з грецької міфології… Правда, тут живе один дивак, але його звуть інакше…

Промимривши пробачення, ми попростували до виходу.

— І навіть у всій нашій околиці такої людини немає! Я знаю майже всю Малу-Страну! — кричала вона, стоячи на сходах.

Ми вибігли з будинку, як діти, що втнули якусь штуку, і аж на вулиці зареготали.

— Тепер я зватиму тебе доктором Пегасом! — сказала Єва. — А ти, виявляється, шукач пригод!.. Ходімо-но до кав’ярні та вип’ємо чорної кави, поки я трохи отямлюсь.

Ми вже одійшли від дверей на кілька кроків, як раптом до будинку під’їхав і зупинився мотоцикл. З нього зскочив і попрямував до нас чоловік у шкіряній куртці з капюшоном на голові.

— Добривечір, пане редактор! Давно чекаєте? Пробачте, я трохи затримався в інституті.

— Професор Кржижек?! — вигукнув я з подивом. — То це ви і є той таємничий доктор Пегас?

— Так, я трохи вас поінтригував. Знаю, що журналісти — народ допитливий. Але загалом я справді Пегас, в усякому разі, мене так називають колеги за мої фантастичні ідеї… Ваша дружина? — обернувся він до Єви.

— Поки що — ні.

— Відверто кажучи, на жіноче товариство я не розраховував. Знаєте, я живу сам, і в квартирі у мене безладдя.

Єва зрозуміла, що вчений хоче говорити зі мною без свідків.

— Я теж не збиралась у гості, — сказала вона стримано. — Гонза розповів мені про вас кілька хвилин тому… Скільки часу ви затримаєтесь? Я хотіла б зайти до кав’ярні та випити чашку кави. Ми, власне, і прямували туди.

— Не більш як годину, — зрадів Пегас. — Ви не гніваєтесь на мене?

— Отже, за годину я чекатиму на тебе, — сказала на прощання Єва і енергійно попрямувала до Малтезької площі. Вона, мабуть, відчула, що я дивлюсь на неї, бо ще разів зо два озирнулась і вітально помахала мені рукою. Тоді я ще не уявляв, чим був для мене отой жест.

Пегас — віднині я називатиму доктора Кржижека тільки цим іменем — втягнув мотоцикл у коридор, увімкнув великий електричний ліхтар і повів мене скрипучими сходами на другий поверх. Біля дверей у кінці невеликого, просякнутого запахом цвілі коридора він зупинився.

— Фердо, відчини, я привів шановного гостя! — звернувся Пегас приглушеним голосом до когось за дверима.

Важкі дубові двері повільно відчинились. На мій подив, за ними нікого не було.

— Увімкни світло, Фердо! Не будемо ж ми сидіти в темряві.

На стінах спалахнуло кілька електричних лампочок. Ми зайшли до яскраво освітленого приміщення з ажурною стелею.

— З ким ви говорили? — спитав я зацікавлено. — Тут же нікого немає?

— Ви маєте на увазі Ферду? Це мій невидимий служник.

— Невидимий?!

— Я можу легко переконати вас у цьому. Він скоряється мені з першого ж слова… Слухай, Фердо, чому ти досі не опустив завіси? Адже сусіди дивляться нам просто на стіл!

Завіси тихо зашаруділи й опустились, а в мене по спині поповзли мурашки.

— Ферда виконує також писані накази. Напишіть будь-яке завдання на цьому папері.

«Фердо, запали вогонь, бо тут холодно!» — написав я каліграфічним почерком.

У ту ж мить спалахнули газові пальники.

— Я вже догадуюсь, що це за чудеса: приховані десь кібернетичні апарати реагують на звуки голосу. Але оцей письмовий наказ мене збив з пантелику. Ви непомітно натиснули на якусь кнопку, правда ж? — допитувався я.

— Я не люблю каверзів. Усе, що вам було продемонстровано, — найчистіша наука… Але на вас чекають ще цікавіші сюрпризи. Адже я обіцяв вам дати тему для фантастичного оповідання, — сказав Пегас.

Я оглянув кімнату. Полиці аж під стелю повні книжок Звичайний письмовий стіл. Круглий столик з двома зручними кріслами. Праворуч від дверей — імітація англійського каміна. Над