Пульс Всесвіту - Володимир Бабула

— Трохи тіснувато… — сказав я, аби не мовчати.

— Це на перший погляд… Фердо, покажи добродієві спальню.

Одна з книжкових шаф крутнулась навколо осі, відкриваючи хід до другої кімнати. Стіни тут були заставлені книжками. Посередині кімнати стояв диван та нічний столик.

— Для вікон не вистачило місця, — пояснив Пегас. — Але електрика цілком заміняє сонце. До того ж я тут довго ніколи не затримуюсь.

— У вас чудова колекція наукових праць! — зауважив я з подивом.

— Помиляєтесь. Наукові книги з мого фаху містяться в першій кімнаті. А тут — філософські твори та белетристика, головним чином класики. Не хочу хвалитись, але, на мою думку, в мене тут зібрано все краще, що створив людський мозок за весь час свого існування.

— Дивно… Таку бібліотеку я, одверто кажучи, не сподівався побачити у вас, — сказав я схвально. — Вчений і одночасно любитель мистецтва… Чи не грішите ви потай і літературною творчістю?

— І так і ні, залежно від того, як на це глянути. Вас, мабуть, здивують мої слова, але література — не моя пристрасть. Це просто матеріал, який допомагає мені в наукових дослідженнях.

— Не розумію… — признався я, перебігши поглядом по корінцях книжок з іменами Платона, Аристотеля, Шопенгауера, Шекспіра, Шіллера…

— Зрозумієте, коли я покажу таємницю своєї лабораторії.

— У вас тут є і лабораторія?

Пегас посміхнувся. Це була швидше гримаса, яка на мить змінила його непроникне, кутасте обличчя. Ця гримаса так міцно в’їлась мені в пам’ять, що я міг би навіть сьогодні намалювати її. Лукавий відблиск в очах, стиснуті куточки рота, а нижня губа випнута вперед. В цій гримасі проступала погано прихована зарозумілість та почуття власної вищості. Це було застереження, якого я, на жаль, не зрозумів вчасно.

— Будинок, де я живу, купив і перебудував для своєї численної родини архітектор, що створив храм святого Мікулаша. Цей будинок оповитий багатьма легендами, які я старанно вивчив. Одна з них ґрунтувалась на правді і допомогла мені знайти чудове місце для лабораторії, — ви самі незабаром у цьому переконаєтесь. Але перед тим, як туди піти, давайте нашвидку вип’ємо по чашці чорної кави, щоб ви не заздрили своїй нареченій.

Гримаса вченого мене трохи занепокоїла. Хотілося попрощатися з чудним господарем та й побігти до Єви, але допитливість перемогла.

Я з цікавістю стежив, як доктор за допомогою невидимого служника варив каву. Самі по собі відчинилися дверцята шафи з посудом. Пегас узяв звідти дві чашки, вкинув у кожну по кілька коричневих кульок і наповнив водою. Чашки поставив на письмовий стіл, простеливши перед тим паперові серветки. Незабаром вода в чашках закипіла.

— Дякую, Фердо! — жартівливо сказав Пегас. — Прошу — справжня турецька кава. А тих кульок не бійтесь, це не сурогат і не аптекарський товар. Я тільки вкрив зернятка кави особливою речовиною з глюкози, яка роз пускається протягом трьох хвилин кипіння.

Кава прекрасно пахла і була дуже смачна. Я пив, нишком оглядаючи письмовий стіл, щоб відкрити його таємницю. Про те, що воду довели до кипіння невидимі інфрачервоні промені, я зрозумів одразу ж, але мене дивувало те, що вони водночас не впливали на дерев’яну дошку стола.

І ще мені не давало спокою запитання:

— Чи послухався б мене ваш Ферда, коли б я прийшов за вашої відсутності і попросив його відчинити мені? Я запам’ятав усе, що ви йому говорили.

Пегас уважно подивився на мене:

— Що ж, спробуйте хоч зараз!

Я вийшов до коридора, але ніякі умовляння на адресу Ферди не допомогли, потрапити назад я вже не міг.

Нарешті мені відчинив Пегас.

— Як бачите, я забезпечив себе від цікавих і непроханих гостей, — засміявся він. — Ферда підкоряється лише моєму голосові. А втім, усе це тільки забавка. Знаєте, я таки трохи відлюдок, тому створив собі кібернетичного друга. Він далеко надійніший за живого. Признаюсь, я не дуже довіряю людям… Як редакторові технічного журналу вам не треба пояснювати, що Ферда — не якийсь там робот з руками і ногами, а всього-на-всього кілька тисяч метрів дроту та безліч реле і напівпровідників. Мій Ферда — не новина для сучасної техніки. Він просто дитя нової науки, кібернетики, над якою працює весь наш інститут. Звісно, Ферда може зробити далеко більше, ніж я вам продемонстрував. Він регулює температуру кімнат, обслуговує телефон і записує розмову… А що особливо важливо — він володіє досконалою пам’яттю, — як ви, а можливо, навіть краще. Словом, це — електронно-обчислювальна машина…

Я зробив жест, що дальші пояснення — зайві. Пегас зрозумів.

— Ну, гаразд. Каву допито, тепер ходімо до лабораторії.

Я хотів узяти пальто, але Пегас мене зупинив:

— Пальто вам не потрібно. Лабораторія під нами.

— Фердо, я йду працювати! — звернувся доктор Пегас до свого невидимого служника.

— Прошу, маестро! — почулося з каміна. — Заходьте.

Хоч я людина без забобонів і не боюсь невідомого, але цього разу по-справжньому злякався. Може, у доктора все-таки є живий помічник, який виконує всі накази?