Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем

– Пане! – відповів Трурль. – Ліси й скелі я долаю машинами, а щодо написів і мозаїк, то не в моєму звичаї робити їх з істот, котрі, може, воліли б займатися чимось іншим.

– Зухвалий чужоземцю, – сказав король, – чого ж ти тоді хочеш за Дорадника?

– Сто мішків золота, королю!

Мудрильйонові шкода було розлучатися з золотом, але нараз йому спала надзвичайно хитра думка, яку він затаїв, а вголос сказав:

– Хай буде по‑твоєму.

– Постараюсь догодити Вашій Королівській Милості, – відповів Трурль і пішов до замкової вежі, яку Мудрильйон призначив йому на майстерню.

І відразу ж звідти стало чутно, як він роздуває міхи, стукає молотком і скрегоче терпугом. Король послав шпигунів, аби ті придивилися до роботи, але вони повернулися дуже здивовані, бо Трурль будував не Дорадника, а багато різноманітних ковальських, слюсарних і електричних машин; а тоді сів і на довгій стрічці паперу цвяхом наколов докладну програму для Дорадника, а сам пішов на прогулянку. Тим часом машини до пізньої ночі метушились у вежі, а на ранок Дорадник був готовий. Близько полудня Трурль увів до зали велике опудало на двох ногах, з однією лише маленькою рукою й заявив королеві, що це і є Досконалий Дорадник.

– Побачимо, чого він вартий, – сказав Мудрильйон і звелів посипати підлогу в залі корицею й шафраном, бо Дорадник дуже смердів розжареним залізом, а місцями навіть трохи світився, бо його щойно витягли з печі. – Ти можеш іти собі, – додав король, – а увечері прийдеш, і тоді порахуємось, хто кому й скільки винен.

Трурль вийшов, роздумуючи над останніми Мудрильйоновими словами, що вони не обіцяють особливої щедрості, і хто знає, чи не таїться в них який підступ. Отож він подумки радів, що обмежив Дорадникову універсальність одним маленьким, але істотним застереженням у його програмі, а саме: хоч би що наказали йому робити, він не сміє важити на життя свого творця.

Зоставшися з Дорадником сам на сам, король спитав:

– Хто ти і що вмієш?

– Я Досконалий Королівський Дорадник, – відповів той глухим голосом, який наче долинав з порожньої бочки, – а вмію давати найдосконаліші з можливих поради.

– Гаразд, – сказав король. – А кому ти маєш виявляти послух і вірність, мені, чи тому, хто тебе створив?

– Вірність і послух я повинен виявляти тільки Вашій Королівській Величності, – продуднів Дорадник.

– Гаразд, – буркнув король. – Для початку… тобто… того… слухай… я не хочу, щоб перше має побажання справило на тебе враження, ніби я скупий… Але я хотів би, певною мірою, виключно з принципових міркувань, розумієш?..

– Ваша Королівська Величність ще не зволила сказати, чого хоче, – відповів Дорадник і висунув збоку маленьку третю ногу й сперся на неї, бо на мить втратив рівновагу.

– Досконалий Дорадник повинен уміти читати думки свого володаря! – гнівно рикнув Мудрильйон.

– Звичайно, але лише в тому випадку, коли бажання буде чітке, щоб не допуститися нетактовності, – відповів Дорадник, відчинив дверцята в себе на животі й повернув маленький ключик з написом «Телепатрон». Потім засвітився і сказав:

– Ваша Королівська Величність бажає не заплатити Трурлеві ані копійки? Розумію!

– Якщо ти комусь про це пробовкнешся, я звелю вкинути тебе до великого млина, жорна якого обертають відразу триста тисяч моїх підданих! – грізно сказав король.

– Нікому не скажу! – запевнив його Дорадник. – Ваша Королівська Величність не бажає платити за мене – це цілком зрозуміло. Коли прийде Трурль, прошу йому сказати, що ніякого золота не буде, і хай він іде собі геть.

– Йолоп ти, а не дорадник! – обурився король. – Я не хочу платити, але зробити треба так, щоб здавалося, ніби Трурль сам у цьому винен! Що йому нічого не належить! Розумієш?

Дорадник знову увімкнув пристрій для читання королівських думок, злегка захитався і глухо промовив:

– Ваша Королівська Величність хоче також, щоб усім здавалося, ніби вона вчинила справедливо, згідно з правом і королівським словом, а Трурль щоб виявився нікчемним ошуканцем і негідником… Чудово! З дозволу Вашої Королівської Величності, я зараз кинуся на вас і почну вас душити й товкти, а Ваша Королівська Величність хай зволить голосно кричати, волаючи про допомогу…

– Ти, либонь, з глузду з’їхав, – сказав Мудрильйон, – нащо тобі мене душити, а мені репетувати?

– Щоб оскаржити Трурля в тому, що він з моєю допомогою пробував учинити замах на короля! – сказав, світячись, Дорадник. – Таким чином, коли Ваша Королівська Величність накаже відшмагати Трурля й скинути його з замкового муру в рів, усі визнають це за акт надзвичайної ласки, бо за такий злочин спершу піддають тортурам, а вже потім карають на горло. А мене, як невинне знаряддя в Трурлевих руках, Ваша Королівська Величність зволить повністю виправдати, що викличе загальний захват королівською добротою і великодушністю. І тоді все буде саме так, як волить Ваша Королівська Величність.

– Ну, то души мене, тільки обережно, йолопе! – погодився король.

І все сталося саме так, як надумав Досконалий Дорадник. Король хотів, правда, перед тим, як кинути Трурля до рову, повисмикувати йому ноги, але до того якось не дійшло. І хоча сам він потім думав, що це сталося внаслідок замішання, але насправді це сталося завдяки таємній домовленості Дорадника з помічником ката. Потім король виправдав Дорадника і поновив його на посаді при своїй особі, а Трурль, ледь живий, поплентався додому. Повернувшись додому, він одразу ж подався до Кляпавція, розповів йому про свою пригоду й сказав:

– Цей Мудрильйон іще більший негідник, ніж я сподівався. Він підло ошукав мене і, подумати тільки, використав для цього створеного мною Дорадника, щоб той допоміг йому порадою, як злочинно спекатися мене! Але він помиляється, якщо думає, що я здамся. Та нехай я проіржавію наскрізь, якщо не помщуся тому тиранові!

– І що ж ти збираєшся робити? – спитав Кляпавцій.

– Подам на нього позов до суду, хай заплатить обіцяне. Але це буде тільки початок, він винен мені значно більше. Бо ніяким золотом не зможе заплатити за мої страждання і біль.

– Це складна юридична проблема, – сказав Кляпавцій. – Я радив би тобі перше, ніж щось зробити, звернутися по допомогу до доброго адвоката.

– Нащо мені йти до адвоката? – відказав на це Трурль. – Я сам собі його зроблю!

Трурль пішов до себе, всипав у бочку черпаком шість з вершечком транзисторів, стільки ж опорів та конденсаторів, налив електроліту, прикрив кружком, пригнітив каменем, щоб усе це само по собі добре зорганізувалося, і пішов спати, а за три дні мав такого адвоката, аж любо