Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем
– Це я можу, – відповів Трурль. – Але навіщо вам аж три машини?
– Ми б хотіли, – сказав, легко погойдучись то в один, то в другий бік Синхрофазонізій, – щоб перша оповідала історії заплутані, але спокійні, друга – хитромудрі й дотепні, а третя – глибокі й зворушливі.
– Тобто, щоб перша слугувала кмітливості, друга – розвазі, а третя – науці? – підхопив Трурль. – Розумію. Про гонорар зараз домовимося, чи потім?
– Коли збудуєш машини, потри оцього персня, – відказав прибулець, – і перед тобою з’явиться паланкін, сядеш до нього разом із машинами, і він ту ж мить занесе тебе до яскині короля Геніальйона, а там уже скажеш йому сам, що ти хотів би мати, і він, безперечно, по можливості, вдовольнить твої бажання.
Кажучи це, він вклонився, подав Трурлеві перстень, сліпуче зблиснув і поплив до паланкіна, і його зразу ж огорнула ясна хмара, щось безгучно блиснуло – і Трурль зостався сам перед будинком з перснем у руці, не дуже вдоволений з того, що сталося.
– «По можливості», – бурмотів він, заходячи до майстерні. – Ох, і не люблю я такого! Знаємо, як воно буває: тільки‑но доходить до платні, як де й діваються гречність та інші викрутаси, і не дістаєш нічого, крім мороки та ще вряди‑годи гуль…
Тоді блискучий перстень у його руці ворухнувся й зауважив:
– «По можливості» тому, що король Геніальйон, зрікшись королівства, не так уже й багато має; проте він звернувся до тебе, конструкторе, як мудрець до мудреця; і, як на мене, то він не помилився, бо я бачу, що слова, сказані перснем, тебе зовсім не дивують, отож не дивуйся й королівській бідності, бо матимеш щедру платню, хоча, може, й не золотом, адже не всякий голод можна втамувати золотом.
– Що ти мені тут розказуєш, мій персню, – відповів Трурль. – «Мудрець, мудреця, мудрецем», а електрика, іони, атоми та інші дорогі речі, необхідні для будівництва машин, достобіса коштують. Я люблю чіткі угоди, підписані, з параграфами й печатками; я не ласий на кожний гріш, але золото люблю, надто як його чимало, і з цим не криюся! Його блиск, його жовтий полиск, приємна вага так на мене діють, що як висиплю собі торбинку‑другу дукатів на підлогу і – на них поваляюсь, а вони милозвучно побрязкують, – відразу мені на душі розвидняється, наче хтось вніс туди сонечко й засвітив. Так, люблю золото достобіса! – вигукнув трохи розпалений власними словами Трурль.
– Але навіщо тобі треба, щоб золото приносили інші? Хіба ти сам не можеш наробити його собі скільки захочеш? – здивовано блиснувши, спитав перстень.
– Не знаю, який там той король Геніальйон мудрий, – відказує на це Трурль, – але ти, персню, як бачу, зовсім темний. То я мав би сам собі робити золото? Де ж таке чувано! Хіба швець живе з того, що сам собі шиє чоботи, а кухар собі готує, а солдат собі воює? А окрім того, існує ж якась собівартість, чи ти ніколи про неї не чув? Зрештою, коли хочеш знати, окрім золота, я ще люблю нарікання. Так що можеш мені більше нічого не казати, бо мушу вже братися до роботи.
Трурль поклав персня до старої бляшанки, а сам став коло верстата й узявся до діла. За три дні, не виходячи з дому, побудував три машини, а тоді замислився, якої б їм надати зовнішньої форми, оскільки відзначався замилуванням до простоти й функціональності. Припасовував до машин по черзі то одне, то інше покриття, а що перстень весь час пробував докинути із бляшанки і свої три копійки, Трурль накрив її, аби той не перешкоджав йому своїми недоречними зауваженнями.
Нарешті він пофарбував машини: першу – в білий, другу – в блакитний, а третю – в чорний колір. Потім потер персня, ту ж мить з’явився паланкін, Трурль повантажив машини, сів до нього сам і став чекати, що буде далі. Як не свиснуло, як не пшикнуло, знялася хмара пилюки! А коли вона опала, Трурль визирнув крізь віконце паланкіна й побачив, що знаходиться у просторій, з посиланою білим пісочком долівкою яскині; спершу він зауважив кілька дерев’яних лав, що аж вгиналися під фоліантами й книгами, а тоді рядок чудових світляних куль. В одній із них він упізнав чужинця, котрий замовляв у нього машини; у середній же, більшій і трохи подряпаній від старості, вгадав короля, тож вклонився йому й вийшов з паланкіна. Король зичливо привітав Трурля і сказав:
– Є два види мудрості: одна уможливлює діяльність, а друга від неї стримує. Чи не вважаєш, славетний Трурлю, що ця друга мудрість більша? Адже лише надзвичайно далекосяжна думка може передбачити надзвичайно віддалені наслідки здійснюваних учинків, наслідки, які роблять проблематичною дію, котра їх спричинила. Отже, досконалість може виявитись у відмові від дії – ось у тому й полягає відмінність між мудрістю й розумом, що мудрість здатна до такого розрізнення…
– З дозволу Вашої Королівської Величності, – відповів Трурль, – слова Ваші можна тлумачити двояко. Або йдеться про делікатний натяк, який має на меті применшити мою працю, як дію, яка спричинилась до появи трьох замовлених машин, що лежать у паланкіні. Така інтерпретація була б для мене неприємною, оскільки свідчила б про приховане за почутим мною небажання платити. Або ж ідеться лише про доктрину бездіяльності, недолік якої бачу в її внутрішній суперечливості. Щоб могти не діяти, треба спершу могти діяти, бо той, хто утримується від того, щоб перевернути гори через брак засобів для цього, а каже, що відмовився від дії, бо так йому підказує мудрість, виставляє себе на посміх дешевенькою філософією. Бездіяльність – то щось певне, оце й усе, що про неї можна доброго сказати. Діяльність – то щось непевне, і в цьому її чар; а втім, щодо подальших наслідків проблеми, то, якщо такою буде воля Вашої Королівської Величності, я можу збудувати відповідну машину для
